Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Кохай без правил, Ольга Манілова 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

2 095
0
30.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохай без правил" автора Ольга Манілова. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 107
Перейти на сторінку:
Розділ 42 АРТУР

Бемс! — я вилітаю на вулицю, в сльоту і шторм безперервної хуртовини, а зовні тренувального центру гудуть журналісти і кореспонденти.

Ваш брат, повторюють вони. Резь, твій брат, невдалий хокеїст, голосять вони. Відповідай же нам, вимагають вони.

Я зриваюся до того будиночка пішим ходом. Щоб швидко, щоб видихнутися дорогою.

Власниця, як вогнем пече, клубу. Мого клубу!

Так-так, не мого насправді.

Я їй п'яти облизував у ліжку і все викладав, будь-які свої плани і наміри, — як прищавий школяр, — а вона лежала, дивилася цими своїми яскравими оченятами, слухала й... майже завжди мовчала.

Нічого, сьогодні усе вирішиться.

У мене в легенях зараз стільки морозу збереться, що я назавжди поставлю крапку в цих наших стосунках із Ритою Шаповаловою, власницею "Скалозубів" і вдовою, трясця, вісімдесятирічного мільярдера.

Тиха, загадкова, холодна.

Але зі мною — дика, вперта, жива.

Взагалі, плювати яка. Найголовніше, що — брехуха.

Бумс! — задні двері цього клятого будиночка я відчиняю ледь не ногою. Але до кухні крокую розмірено, щоб застигнути на порозі.

Рита і студент Сергійко випускають хлопавки одночасно, тоді як Алевтина Василівна з пом'ятими кучериками намагається потягнути шнурок, але зазнає невдачі.

На них одягнені ідіотські святкові ковпаки. У кухні — світло і тепло, а рум'яна Рита тихенько сміється, показуючи літній жінці, як керувати хлопавкою.

На столі красується блюдо з тістечками та різнокольоровим печивом.

— Сьогодні день хокеїста, — вона піднімає на мене голову.

Напрочуд гарна, з прямим блискучим волоссям і акуратними вишуканими сережками, які все ж таки не блищать так привабливо, як круглі блакитні очі.

— Взагалі сьогодні — святковий день, — Рита дивиться на мене дивним поглядом. — Ось Алевтина Василівна разом із Сергійком зайшли якраз...

З її обличчя сповзає не тільки усмішка, а й узагалі будь-який вираз. Це вона вже уважно вдивилася в моє обличчя.

— На, тримай, замовте таксі і потім пообідайте, і почекайте на вулиці.

Виймаю купюри з портмоне і простягаю їх розгубленому студенту. Пенсіонерка починає протестувати, а Сергійко злякано дивиться на все навколо.

— Телефон є? — киваю я йому.

Я навіть дістаю власний смартфон, який готовий їм віддати, аби вони забралися звідси. Доводиться на прощання засовувати їм гроші просто в руки.

Моя брехлива тихоня продовжує стояти біля плити й очікувано мовчати.

Зблідла.

Не знаю щодо зайчих, але начебто змії бліднути не вміють. А в цієї виходить.

— Ну привіт, Рито Шаповалова, — її ім'я вимовляю так виразно, що можна відчути, як вібрує повітря при кожному новому звуці.

Вона затискається на очах, і я бачу, як неймовірно дико починає скорочуватися її грудна клітка. Важко дихати їй, значить.

Чому в мене не відбилася голова повністю на матчі? Чому, сука? Щоб не довелося стояти й дивитися, і розриватися зсередини, коли доводиться бачити її, перелякану й нещасну, і все одно змушувати себе не реагувати.

Як раб навколо неї стрибаю. Нічого, зараз це все закінчиться.

— Власниця клубу "Скалозубів", — додаю я голосом, що зривається.

Її плечі... чорт забирай, я в маренні чи в пеклі... її плечі полегшено опускаються.

Полегшено!

Рита ще й протяжно видихає і поправляє одне пасмо.

— А, ти про це, — майже пошепки вимовляє вона і в її голосі чується полегшення.

Простір навколо ніби плавиться, але для мене у фокусі залишається витончене обличчя.

На якому теж помітне полегшення.

Я їй кажу, що вже знаю, хто тут власниця мого клубу, а вона відчуває ПОЛЕГШЕННЯ.

— Рито, — майже заїкаюся я від злості. — Ти... Мабуть, ти забула згадати таку важливу деталь, не знаходиш? Якого біса! Навіщо ти працюєш помічницею реабілітолога?

— Усе так, як я тобі й сказала, — спокійно вимовляє вона. — Мені потрібно було місце в лікарні, Салазаров висунув умову, і...

Рита наближається, торкається мого зап'ястя, її запах обволікає, голос солодкістю проникає під шкіру, а я...

... Я стискаю тонкі безкровні долоні у своїх, ледь стримуючись, і Рита насуплено дивиться на наші з'єднані руки.

— Ти все виклала Салазарову чи хоч що-небудь залишила? — випльовую я.

— Що за нісенітниця... З чого ти взяв таке?!

— Хто він тобі? — Я смикаю її на себе, і навіть сила чарівності широко розкритих очей на мене не діє. — Коли ти збиралася повідомити, що була заміжня? Заміжня! — гаркаю я, часто дихаючи прямо в бліде обличчя.

— Як і володіння клубом, це була формальність. Це... узагалі не так, як виглядає, Артуре, — злегка заїкається Рита. — Я не беру участі у справах клубу, ти ж знаєш, я...

— Ні, я ні чорта не знаю, — зло шепочу я і втискаю гнучке тіло в себе. — Відповідай на запитання. Швидко. Зараз. Хто він тобі?

Рита дивиться так, ніби з мене шкіра сповзає, і нічого собі — саме так я себе і відчуваю. Мені потрібно вибратися з цієї шкіри, скинути її, щоб розставити тут усе по місцях.

Жар невидимими пухирями підбирається до лінії мого волосся на голові. Я хочу трясти-трясти-трясти її, цю дику-тиху дівчинку.

Немає тут у нас із нею ніякої мінікоманди, я — тупоголовий віслюк, який піддався на вудку, як і мільйони інших чоловіків. Я — явно якийсь запасний аеродром, а не основний. Вона заміжня була. За мільярдером. Успадкувала мільярдне підприємство. Я просто був не в курсі, що вона весь цей час демонструвала зарозумілість.

— Напевно, буде доцільно, — починає вона і намагається відсунутися вбік, — якщо ми присядемо...

— В очі мені дивись. — Смикаю Риту на себе, і вона рвано видихає. Очі насторожені й розгублені, як вона взагалі смієось так виглядати. — Відкрила рот і відповіла. Хто тобі Салазаров, якщо ти була... дружиною... — навіть не можу до ладу все це вимовити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 102 103 104 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохай без правил, Ольга Манілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохай без правил, Ольга Манілова"