Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Три дні з подругами пролетіли блискавично. Вкотре Софія зауважила, що з ними, скільки б років їй не було, які б проблеми не висіли на плечах, що б не чекало вдома, вона почуватиметься безтурботною і веселою дівчинкою.

Ці вихідні були чудовими, але не ідеальними. Без Дениса їй тепер усе здавалося недовершеним. Ніби картина без деталей.

Микита, Аліса та Міра теж провели добре час. Вони забрали її від квартири Дани в неділю після обіду і вже надвечір Софія переступила поріг власного дому. Дівчина розібрала речі, повечеряла, закінчила портрет Міри, який почала малювати ще в Києві, та переодягнулася до сну.

І коли вже збиралася написати Ворону про те, що збирається спати, почула, як його авто спиняється біля її дому.

Це був найбільш нудний показ нічних сорочок, який коли-небудь бачив Денис. Доки напівоголені моделі ходили подіумом, чоловік думав про Софію.

Тож як тільки Микита написав йому, що привіз Софію додому, Ворон зірвався з місця і вийшов з залу. Чекати довше у нього не було сили. Але перш ніж поїхати до дівчини, він заскочив додому і взяв контракт.

До Софії він приїхав о дев’ятій вечора. Вона зустріла його наполохана і засмикана. А коли він замість нормального «Привіт» проказав…

– Нам потрібно поговорити.

… вона і зовсім зблідла.

Вони пройшли у зал. Софія сіла на диван. Денис опустився поряд з нею, хоча спершу мав намір сісти за стіл.

– Цей контракт, – він кинув на покривало стос паперів, – помилка. Він мені не потрібний.

– А що тобі потрібно? – шепотом запитала.

– Ти! Софіє, мені потрібна ти! Я кохаю тебе.

– Я…

– Якщо поки не можеш сказати мені теж саме у відповідь, то помовчи, а говоритиму я.

Вона не вимовила ні слова, тому він продовжив говорити:

– Я не знаю, як і коли це відбулося. Чи з першої зустрічі, чи з першого поцілунку, – але мені весь час не вистачає тебе, постійно тебе мало. Що б я не робив, де б не був, серце і тіло вимагає тебе. А цей контракт…, – чоловік гидливо глянув на документи, – він мене обмежує. Я знаю, що ти проти стосунків, що ти не хочеш сім’ї. Але спробуємо! Заради нас. Заради нас трьох, – взяв її руки у свої. – Нам було так добре разом.

– Якщо ти про секс, то…

– Я не про це! Я бажаю бути не лише коханцем тобі, а і другом, захисником. Я хочу з тобою готувати. Хочу ділити з тобою приготовану їжу. Хочу подорожувати з тобою. Хочу ходити в гості до моїх батьків. Та й до твоїх, – попри те, що на одинці вони перетворюються на монстрів, на людях вони досить стерпні. Розваги, клопоти, робота, – з тобою все це краще. Завдяки тобі я щасливіший. І так, – усміхнувся, – секс у нас теж неперевершений. Досі мені ні з ким так прекрасно не було.

– Справді? – з образою запитала. – Але у тебе після мене були інші…

– Остання з ким у мене був секс – це ти.

Вона заперечно захитала головою, мовляв, «не вірю».

– Це правда! – вимовив роздратованіше, ніж збирався.

– Денисе, три місяці минуло!

– Я не кажу, що це було просто. Не запевняю, що не хотів цього чи не було можливостей. Я лише стверджую, що сексу в мене після тебе ні з ким не було.

– Як я можу бути впевненою у цьому? – сумно запитала.

– Якщо дозволиш засунути в тебе, я кінчу за тридцять секунд. Це тебе переконає?

Софія щось обурено пробубоніла.

– Я бачила жіночу білизну у твоєму ліжку, – різко видала.

Він знав про яку білизну вона говорить. Як і про те, коли вона її знайшла.

Денис переповів дівчині секрет хатньої робітниці. Тоді ж витягнув з Софії зізнання про те, що вона, побачивши жіночі трусики у його постелі, вмить охолонула до нього.

Після цього зізнання, вони почали, цеглинка за цеглинкою, розбирати стіну, яка їх розділяла.

Відверті фото, які вона побачила на заправці. Тест на вагітність, який вона зробила того ж дня, бо хотіла від нього відгородитися. Дівчина розказала про те, що образилася, бо він не запросив її на річницю батьків. Виклала все про те, як завдяки розкладу їй вдалося уникати його місяць.

Денис зізнався, що не повірив у перший тест, бо не бажав відпускати Софію. З соромом розповів, чому напився і що саме хотів від неї. Сказав, що ще в середу мав намір запропонувати їй зустрічатися, але побоявся відмови.

Вони ще довго розмовляли, то про її страхи, то про його колишніх. Перейшли на кухню, випили чаю з бутербродами. Повернулися у зал, де Софія втомлено похилилася до подушки, а Денис ліг їй на коліна.

Коли годинник показав другу ночі, Софія тяжко зітхнула.

– Здається це все.

– Ще ні. Роздягнися, – сказав в наказному тоні.

– Я не впевнена, що зараз у нас щось вийде, – тихо промовила.

Але її очі… Якщо кілька секунд вони втомлено миготіли, то зараз іскрилися вогнем.