Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Капітан Міч, он воно що! — вигукнув він, жартівливо насупивши чоло й подивившись скоса. — Я й сам закладуся на два шилінги, що на кожен синець від мене у вас на сідалі припадає три, отриманих від нього!

Міс Роботем та Ебенезер почали заперечувати, до того ж останній робив це цілком щиро.

— Ні? Ну, тоді ставлю на те цілого фунта, — розреготався Бертран. — Мій фунт проти вашого шилінга. Але майте на увазі, що я сам навіч маю перевірити всі докази! — Потім він запитав, на котрого з поетів поставила вона, запропонувавши присягти, що саме цей поет і написав того рядка.

— У галантності Лауреат не має собі рівних, — з полегшенням зауважив Ебенезер, звертаючись до спини молоденької міс Роботем. — І достоту, оскільки вже самої лицарської поведінки достатньо, то чи так уже й важливо, що Вільям…

— Е, ні, — запротестувала дівиця, обірвавши його на півслові, — я не прийму від вас жодних послуг, пане Лауреате, бо ж добре знаю, чого воно мені врешті-решт коштуватиме! Та й крім того, я і сама напевне знаю відповідь, і мені потрібно було, щоб ви лиш підтвердили:

— Знаменито, що й казати, знаменито! — зааплодував Ебенезер. — І сам Актор не зміг би краще потішити Гамлета, ніж ви…

— Дідько! — вигукнув Бертран. — До біса цих гульвіс і блудниць! Хоч би хто там це написав, він таки ще той курваль, хіба ні? Коли казати правду, моя молода панночко, то, може, я й сам таке написав, хтозна.

— Якщо буде ваша ласка, мадам! — скрикнув Ебенезер, вжахнувшись Бертрановій необізнаності та наляканий тим, яку небезпеку таїла в собі ця ситуація. Цього разу він уже насильно встряв поміж ними і взяв її за руку, немов збираючись відвести кудись убік. — Даруйте мою неввічливість, але я не можу дозволити, щоб ви надокучали Лауреатові й надалі!

— Надокучала йому? — міс Роботем висмикнула руку. — Я надокучаю йому?!

— Я дуже схвалюю вашу зацікавленість у поезії, що досить рідко трапляється навіть з лондонськими панночками, — вів далі поет, промовляючи швидко й озираючись навкруги, щоб угледіти, чи не спостерігають за ними інші, — я жодним чином не збираюся робити якісь зауваження з приводу вашого виховання, але, оскільки ви дозволили собі дещо зловживати люб'язністю цього великого чоловіка, я, бачачи, що ви з плантацій, маю вам дещо пояснити…

— Ви тільки послухайте цього негідника! — Міс Роботем у пошуках підтримки спрямувала свою мову спочатку до уявної авдиторії, а потім, вгледівши капітана Міча, що наближався до них з боку корми, уже безпосередньо до нього. — Я звернулася до пана Кука з чемним запитанням, а цей хлопак називає мене репаною селючкою!

— Не звертайте на нього уваги, — приязно відказав капітан, не проминувши при цьому кинути похмурий погляд на винуватця. — Ну, то хто виграв заклад?

— Ох, таж усі знають, що це написав Шекспір, — сказала вона, — але пан Кук уміє дражнитися не гірше від вас: він клянеться, що то він написав.

— Великі постаті мають звичку постійно говорити епіграмами, — у розпачі пояснив Ебенезер. — Либонь, ззовні й складається враження, що він дражниться, але в тому криється доволі глибока думка: Лауреат має на увазі те, що один великий поет у своєму служінню Музам відчуває таку спорідненість з другим, що складається враження, що Вільям Шекспір і Ебен Кук — це та ж сама людина!

— Значить, я програв, — зітхнув капітан, радше у відповідь на те, що сказала міс Роботем, аніж на Ебенезерові слова. — Надалі, — пообіцяв він Бертрану, — я пильнуватиму своє господарство і залишу вченість вченим.

— Боронь Боже! — розсміявся Бертран. Він не звернув ані найменшої уваги на попередню стривоженість Ебенезера. — Я і так уже втратив достатньо від вашої вправності в морському ремеслі, навіть не закладаючись із вами!

Капітан Міч, підморгнувши, виголосив, що всі його гроші лежать у нього в каюті, і міс Роботем, спираючись на його руку, пішла з ним, щоб отримати свій виграш.

Бертран із заздрістю подивився їм услід.

— Мій Боже, вона ще та лукавиця, ця лакоминка!

— З нами все кінчено! — простогнав Ебенезер, щойно та парочка віддалилася на відстань, звідки вже не могла їх почути. — Ти повністю зруйнував усі наші задуми! — Він знову повернувся обличчям до моря та закрив лице долонями.

— Що? Анітрохи! Ви помітили, як вона замуркотіла, коли я полоскотав її підборіддя?

— Ти поводишся з нею, як із якоюсь курвою, котрій ціна два шилінги!

— Поводжуся саме так, як вона того варта, — сказав Бертран. — Чи ви гадаєте, що вона там зараз із Мічем у карти грає?

— Але ж її батько — полковник Роботем з округу Телбот, який колись входив до Ради Меріленду!

На Бертрана це не справило жодного враження.

— Я його знаю достатньо. І маю сказати, то дивний батько, який слухатиме, як його донька плете щось про гульвіс і блудниць і читає за столом свої соромітні віршики.

— Храни нас Господь! — скрикнув Лауреат. — Якщо ти не викажеш нас, ляпаючи казна-що, то нас висічуть батогами за твої манери! Більше ані слова про витонченість слуг, Бога ради, бо я вже надивився на неї вдосталь, як і на їхнє невігластво!

— Ну ж бо, заспокойтеся, — мовив Бертран. — Адже я вдавав із себе Лауреата, а не слугу, а то б ви побачили вишуканість, ще й з лишком. Я знаю, що роблю.

— Ти знаєш…

— А щодо отих прикладок та отого книжного пишномовного базікання, яким ви, люди витонченого смаку та манер, приділяєте так багато уваги, — провадив він далі уїдливо, — то будь-який джентльмен на службі у джентльмена, як ось, приміром, я, котрий стане собі поодаль і подивиться на все теє зі сторони, скаже вам просто і ясно, об чім тут річ: а мовиться об тім, щоб випитати