Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона наказала своїм панцерним напіввелетням зупинитися, однак вони чомусь не скорилися її волі, а йшли собі далі. Тоді вона розлютилася, вистрибнула зі свого паланкіна і, розпростерши руки, спробувала загородити їм дорогу. Та закуті у лати напіввелетні, і піші, і вершники, продовжували рухатися, ніби її й не було, і розчавили її своїми ногами та копитами. Втім, у мить, коли Ксаїда випустила дух, довга колона раптом зупинилася, мов незаведений годинник.
Трохи згодом до цього місця із рештками війська дістались Гісбальд, Гідорн і Гікріон. Побачивши це видовище, вони ніяк не могли второпати, що ж тут скоїлося. Адже панцерних напіввелетнів приводила в рух Ксаїдина воля і тільки вона, отож лише Ксаїда могла змусити їх щось зробити. Себто саме воля Ксаїди дозволила їм (або змусила їх) розтоптати чарівницю. Щоправда, здатність до тривалих розмислів не належала до найсильніших рис трьох панів лицарів, отож вони лише знизали плечима і облишили зайві думки. Трохи порадившись, що ж робити далі, вони дійшли висновку, що військова виправа, судячи з усього, завершилася. Відтак вони розпустили залишки війська, порадивши всім іти, звідки прийшли. Самі ж лицарі, позаяк присягали Бастіянові на вірність і не хотіли ламати присягу, постановили шукати його по цілій Фантазії. Так і не дійшовши згоди, де саме шукати, лицарі вирішили, що кожен із них шукатиме Бастіяна самотужки.
Вони попрощалися і попленталися - кожен в інший бік, кожен своєю дорогою.
Гісбальд, Гідорн і Гікріон пережили ще чимало пригод, і в Фантазії досі побутує безліч оповідок про їхні блукання і безглузді пошуки. Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
Що ж до чорних панцерних напіввелетнів, то вони так і залишилися стояти там, на тому пустищі, неподалік від Міста Колишніх Королів. Під дощем і снігом вони іржавіють, а відтак поступово осідають, заглиблюючись у землю: котрийсь - рівніше, а котрийсь - перехняблено. Та ще й досі на тому місці можна побачити чимало напіввелетнів у латах. Воно має недобру славу, мандрівники оминають його десятою дорогою...
Проте повернімося до Бастіяна.
Йдучи звивистою стежкою крізь трояндові хащі, він побачив щось, що його невимовно здивувало, бо ніколи раніше у своїх мандрах Фантазією він не бачив нічого подібного. Бастіян побачив вказівний знак у формі руки, і ця рука пальцем вказувала напрям.
Під знаком було написано: «До Дому Змін».
Бастіян неквапно пішов у той бік. Він вдихав пахощі безлічі руж і відчував, як прибуває його радості; в нього з’явилося відчуття, що десь там на нього чекає якась радісна несподіванка.
Врешті-решт він ступив на пряму, як стріла, алею, обсаджену деревами з кулястими кронами. З гілок цих дерев щедро звисали рум’яні, схожі на яблука, плоди. А в самісінькому кінці алеї виднівся будиночок. Підійшовши ближче, Бастіян виявив, що то, либонь, найкумедніший дім, який він бачив у своєму житті. Гостроверхий дах, мов нічний ковпак, сидів на будівлі, що чимось нагадувала велетенський гарбуз, бо була навдивовижу куляста, а її стіни у багатьох місцях прикрашали ґулі та виступи - так би мовити, товстенькі «черевця», і це робило будиночок присадкуватим і на вигляд дуже затишним. Були там і кілька віконець та двері, все якесь кривувате, так ніби хтось прорізав ці отвори в гарбузі, ще й доволі невміло.
Наближаючись до будиночка, Бастіян зауважив, що той постійно, хоч і дуже повільно, змінюється; приблизно так само неквапно, як слимак виставляє свої мацаки. З правого боку будиночка формувався невеличкий виріст, який поступово перетворювався на башточку. Водночас зліва закривалося і поступово зникало віконце. З даху проростав комин, а над вхідними дверима виникав невеличкий балкончик з кованою балюстрадою.
Бастіян зупинився, спостерігаючи: ці безупинні зміни видавалися йому дивними і веселими. Тепер він зрозумів, чому цей будиночок називався «Домом Змін».
Стоячи отак перед хаткою, він почув, як усередині приємний жіночий голос із невимовним теплом наспівує пісню:
-Любий гостю, вже сто літ,
Як ти мав прийти.
Раз сюди надибав хід,
То це ж, певно, ти.
Зголоднілий? Спраглий? - Ось
їжа тут, пиття,
Все, чого б не забаглось
В ясності життя,
Спокій по трудах...
Добрим, був ти чи лихим,
А пишатись маєш чим:
Неблизьким був шлях.
«Ой, - подумав Бастіян, - який прекрасний голос! Як би я хотів, щоби цю пісню співали мені!»
А голос виспівував:
- Можний Пане, з сивих літ Завітай в дитинний світ.
На порозі вже не стій,
Входь, жаданий, входь мерщій!
Блага всі на тебе тут
Так давно вже ждуть!
Голос вабив Бастіяна, і він не міг йому опиратися. Він чомусь був переконаний, що жінка, яка так співає, мусить бути дуже доброю і привітною. Отож хлопець постукав у двері, і голос загукав у відповідь:
- Заходь, заходь, мій хороший!
Він відчинив двері - і побачив надзвичайно затишну, не дуже велику кімнатку, через вікна падало яскраве сонячне світло. Посеред кімнатки стояв круглий стіл, заставлений усілякими полумисками, вазами і кошиками, і всі вони були повні якихось незнаних Бастіянові соковитих плодів.
За столом сиділа якась жінка, що й сама трошки скидалася на яблуко, - така вона була пишна і кругленька, така здорова і червонощока.
У найпершу мить Бастіяна охопило бажання підбігти до неї з розпростертими обіймами, вигукуючи:
- Мамо! Мамо!
Але він опанував себе.
Його мама померла і, безумовно, тут, у Фантазії, її нема. А ця жінка, хоч і мала такий же любий усміх і такий самий, як і в мами, погляд, що негайно викликав довіру, була просто дуже схожа на його матір - подібна, як рідна сестра. Його мама була невеличка на зріст, а ця жінка - радше висока. На голові вона мала капелюх з широкими крисами, рясно прикрашений квітами і плодами, а сукня її була пошита з якоїсь квітчастої, надзвичайно барвистої тканини. Лише придивившись уважніше, він помітив, що насправді сукню жінки прикрашав не малюнок на тканині, а справжнісінькі листки, квіти і плоди.
Він якийсь час стояв отак, вдивляючись у неї, і його заполонило якесь давно-давно забуте відчуття. Він не міг пригадати, коли і де вже відчував щось подібне, а тільки знав: це було колись дуже давно, коли він був іще зовсім маленький.
- Та сідай же, мій хороший! - мовила жінка і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.