Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Cьоме пророцтво Семіраміди 📚 - Українською

Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Cьоме пророцтво Семіраміди" автора Марина Варич. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 127
Перейти на сторінку:

На звороті листа був недбало надряпане лише одне речення, але цього вистачило, аби Нік пополотнів. Неохайним почерком сповіщалося: «Найстарший провалиться під лід новий старий очолить світ.»

Це вже зовсім не походило на випадковість. Хтось свідомо намагається втовкмачити йому в голову цю фразу. Навіщо? Жарт? Розіграш? Засторога?

Нік покрутив конверт. Здається, його не розпаковували. Тоді, що? Схоже, напис зробили ще в суді. Але навіщо? В яку незрозумілу гру його втягнули?

Нік ще раз покрутив листа, почерк був настільки недбалим ніби речення писалося з величезним поспіхом. Хто міг утнути таку дурницю? Він визирнув у вікно — від кур’єра і сліду не лишилося. Бігати шукати його по вулицям, аби запитати, хто передав йому лист — тепер повне безглуздя та й що він скаже?

Але Нік відчував: між близнюком та кур’єром тісний зв'язок. Крім дивної фрази їх об’єднувало ще щось. До того ж, Нік не міг пояснити те відчуття… ніби він торкнувся порожнечі: тоді, у ліфт, і тепер біля дверей своєї оселі. Коли це сталося вперше, він подумав, що йому здалося, але тепер…

«Вони не зовсім люди», — мовив він пошепки і відчув як від цих слів у нього спітніли долоні.

Сів у крісло, відкинувся на його спинку і спробував заспокоїтись.

Чи не забагато загадок як для однієї людини?

«Гаразд, — врешті сказав сам до себе, — якщо хтось так наполегливо намагається втовкмачити мені цю фразу, він ще обов’язково з’явиться, у моєму житті. Лишається уважно стежити за подіями».

10. Арніка

…Якби Арніка народилася з пробірки, це б нікого не здивувало. Вона б виросла звичайною дівчинкою. І доля у неї б склалася за звичним сценарієм, типовим для цієї Ери: ходила б у школу, кілька раз вийшла заміж, пережила б зраду чоловіка, розлучилася б, стала незалежною бізнесвумен, завела б дитину з пробірки, дочекалася б онуків звідти ж і спокійно переправилася б в інший світ.

Але Арніка з’явилася Нізвідки. І це було самим парадоксальним. Якби вона впала з неба, виросла з-під землі, сплелась з повітря — її появі обов’язково знайшли б пояснення фізики та біологи. Проте, з Арнікою було все так заплутано! Ніхто ніколи до неї не з’являвся Звідти і для всіх лишалося загадкою, що ж там, у тому Нізвідки?

Арніці і самій було невтямки, як вона опинилась у цьому світі. Втім, якщо подумати, нічого дивного в цьому немає, більшість дітей не пам’ятає, як прийшли в життя і змушені вірити на слово батькам.

Втім, у Арінки все склалося набагато складніше, ніж у інших. Уривками вона пам’ятала себе з 10 років. Вже тоді вона жила в маєтку в оточенні дбайливих ілоток-служниць, які доглядали за нею, щодня проробляючи безліч ритуалів.

Але до цього в її пам’яті ніби шматок з невідомого життя, ніби уривок з фільму: вона бачить дівчинку, що іде за руку з мамою…

…Дівчинці вісім. Вона йде в центрі міста по викладеній бруківці. Її долоня лежить в маминій руці. Вона тримає руку міцно, настільки міцно, настільки здатна восьмирічна дівчинка. Дівчинка відчуває — відпусти вона руку бодай на мить і все зникне — і мама, і вулиця, і місто і час розгорнеться, мов велетенська кобра, що дрімає на сонці, споглядаючи за усім гігантським жовтим оком, вхопить її і перенесе далеко звідси, туди, де все буде інакше. Перенесе вмить, а не повільно, година за годиною, день за днем, аби дати можливість звикнутись з цим новим, іншим часом, його правилами і звичаями. І потім вже не доведеш, що те, що відбувається зараз не сон, що ця жінка її мама і вони справді ідуть по вулиці невеличкого міста, обоє настільки щасливі, ох, якби тільки ця вулиця ніколи не закінчувалася…

І раптом несподівано починає падати сніг. Він сипле з чистого, без жодної хмаринки, неба. Білий, блискучий, лапатий. Його так багато, що він швидко покриває бруківку, траву, дерева, пагорби — всю вулицю, яка вже нагадує зимову.

Сніжинки кружляють і переливаються на сонці, падають на обличчя, плечі, руки, осипаються долу і в усьому цьому є щось дивне, нереальне, протиприродне. Але що саме?!

Раптом мала підстрибує і з її плеча спадає чималий шмат снігу. І стає зрозуміло, що він сухий. Тому він і не тане, потрапляючи на тіло. Дівчинка здивовано роззирається довкола. Вона вперше в житті бачить сухий сніг. Хоче комусь розповісти про це, але несподівано посковзається і з жахом спостерігає, як її рука виривається з маминої долоні…

На цьому видіння завжди обривається. Що було до цього, що потім — невідомо.

Як невідомо і те, хто ця дівчинка? В яку Еру, на якій планеті вона жила чи може живе й зараз? Чому цей епізод знову і знову прокручується перед Арнікою як застрягла платівка? Прокручується постійно з одного й того самого місця без будь-яких змін. І якщо це лише колись побачена нею картинка — звідки тоді така чіткість кольорів, запахів звуків, відчуттів?

11. Нік

Вперше за багато днів Нік наважився розгулювати містом серед білого дня. Хоча, власне, він не розгулював, а йшов на зустріч з колишнім однокурсником Зіком Золотим Зубом. Зік найкраще з усіх його знайомих розбирався в комп’ютерах і коли Нік набрав його номер одразу відповів. Нікові дивовижно пощастило. Більшість його однокласників давно змінили номери телефонів, або взагалі не користувалися ними, а Зік таки залишив старий. Вони умовилися перетнутися в центрі мегаполісу в кав’ярні на розі вулиць Червоних Томатів і Кусючих Псів. Зік працював поруч в комп’ютерній фірмі, що обслуговувала організацію, назви якої він не знав.

Нік не одразу впізнав Зіка. Той погладшав, на голові з’явилась лисина, тільки золотий зуб продовжував тирчати на тому ж самому місці, що і в дитинстві. Помітивши однокурсника, Зік доброзичливо заусміхався.

— Друже, ну ти геть не змінився. Не те, що я роздобрів. — Зік поплескав себе по

1 ... 103 104 105 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Cьоме пророцтво Семіраміди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Cьоме пророцтво Семіраміди"