Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Вони пройшли за столик і замовили чаю з бадьяном і печиво.

Нік не став вдаватися в подробиці свого життя, сказав лише, що розлучений і дітей немає. Зік, схоже, був розчарований.

— Недобре це, чоловіку в такому віці парубкувати. Подумаєш розлучився — велика біда. Знайди собі когось; що ніхто не до вподоби?

— Та якось… — почав Нік.

— У мене є на прикметі одна дамочка, симпатична! Правда теж розвідна. Ти як до розлучених жінок ставишся?

Нік зайорзав на стільці. Він не знав, як швидше перейти до теми, яка його хвилювала.

— Погоджуйся — не пошкодуєш. Може по коньячку, га?

Нік заперечно похитав головою.

— Що, зовсім не п’єш? І що з тобою робити — з жінкою не живеш, спиртного не вживаєш — пропав чоловік. Ну Бог з ним, як хочеш, справа твоя. Так що ти там казав за консультація потрібна?

Нік обережно дістав з нагрудної кишені плоский предмет і поклав його на долоню. Зік розгублено витріщився на Нікову руку.

— Що це, можеш сказати?

— Ніколи не бачив нічого подібного.

— Так вже й ніколи?

Зік уважно придивився.

— Ні, ну якщо добре пригледітися, але я можу помилятися…

— І все ж?

— Схоже на носій інформації нового покоління. Але наскільки я знаю подібний тільки в проекції. Аби його сконструювати потрібно ще з десяток років.

— А може таке бути, щоб його сконструювали люди докосмічної ери?

Зік голосно розсміявся:

— Такого точно бути не може.

— Впевнений?

— Даю руку на відсіч.

— Ну добре, а могли його сконструювати недавно, але приховати це від загалу?

Зік покосився на пристрій.

— Та навряд. Чекай, а навіщо його конструювати, якщо не існує пристрою, який здатний прочитати, записане на цьому носії?

— А якщо існує? — Нік вп’явся очима в товариша.

Зік почесав голову.

— Знаєш, тут тобі може тільки Грігор допомогти.

— Хто? — перепитав Нік.

— Грігор Лакамадзе, — повторив Зік, — грузинський програміст і айтішник. Самі останні моделі комп’ютерів і планшетів — справа його рук. Можливо ця штукенція і підійде до останньої моделі. Але навіть я про таку не чув.

За півгодини Нік дзвонив в двері пентхаусу № 7 на околиці міста. Двері відкрилися не одразу, спершу над ручкою засвітився екран і новітнє досягнення техніки — електронна секретарка — запитала у гостя хто він і для чого прибув. Нік відрекомендувався і для більшої переконливості пригадав ім’я Зіка.

Двері прочинилися. На порозі стояв Грігор. Айтішник не справив на Ніка враження серйозної людини. Худий, сутулий, з довгою кістлявою шиєю, на якій громадилась непропорційно велетенська голова в круглих окулярах з товстими скельцями, червоні налиті кров’ю очі. Проте Нік вирішив не робити поспішних висновків.

— Салют, ти Грігор Лекамадзе? — запитав він.

— Припустимо, а тобі що до того?

«Не надто привітний тип», — відзначив про себе Нік, а вголос мовив:

— Мені порадив тебе Зік Золотий Зуб як найкращого спеціаліста в комп’ютерній галузі. В мене до тебе справа. Зайти можна?

— Валяй, — замість привітання мовив Грігор, — пропускаючи гостя в будинок.

Нік зайшов досередини, де був повний розгардіяш: безліч дротів, пластин й інших пристроїв незрозумілого призначення валялося по всіх кімнатах.

— Підкажи що це? — запитав Нік у Грігора, протягнувши йому тонку золотисту пластинку.

Грігор покрутив предмет в руці, спробував перегнути. Нік, коли побачив таке, аж підскочив на місці:

— Гей, ти, обережніше з цією річчю, вона дуже цінна.

— Не смикайся так, чувак, — буркнув Грігор, — я твоїй флешці нічого не заподію, та й ніхто її не закандичить.

— Значить ти вважаєш, що це все-таки флешка? — видихнув Нік, руки його спітніли від хвилювання.

— Ну в цьому можеш не сумніватися. Мені цікаво інше — де ти її відкопав, чувак?

— Я-а? Мені її подарували, — спантеличено буркнув Нік, який не звикнув до такого спілкування і поспішно додав, — На день народження…

Йому здавалося, що це уточнення додасть правдивості його історії. Проте, воно викликало неочікуваний ефект — неабияк розлютило програміста.

— Ти маєш мене за ідіота? — Грігор підскочив до Ніка, злісно глянув йому в очі своїми налитими кров’ю очима і замахнувся кулаком. Світ поплив у Ніка перед очами. Він відчув, що втрачає рівновагу.

Того дня людство зібралося на площі в передчутті катастрофи. Вже півроку не вщухали зливи. Венецію змило з лиця землі, Іспанію наполовину затопило, деякі Грецькі острови йшли під воду, сонце по кілька місяців не з’являлося на небі, а коли виринало, то миттю все спопеляло. Такими були наслідки тисячолітнього хазяйнування людини на Землі.

Колись придатна для життя голуба планета тепер несла загрозу усьому живому — озоновий шар вщент зруйнований, сонце пече нестерпно, дерев не залишилось, вода перетворилась на отруту, а повітрям не можна дихати без протигазу. Ті, кому вдалося вижити ховалися в підземеллях, але і це не рятувало, там існували свої віруси і бактерії, які викликали невідані досі хвороби. Мор сотнями косив мешканців підземних міст і ліків від цієї халепи поки що не знайшли. Всі відчували: якщо так буде й далі — вижити не вдасться нікому.

Тому той день став особливим для раси Ери Риб. Вони об’єдналися, аби одночасно різними мовами виголосити спільну молитву.