Читати книгу - "Вірнопідданий"

— Що таке? — запитала вона. — Що сталося?

Густа не розгубилася:

— Ах, боже мій, мамо, ми шукаємо мого персня.

Зразу ж пані Даймхен і собі опустилася на підлогу, Дідеріх не схотів відставати від неї. Мовчки проплазувавши кілька хвилин, Густа скрикнула:

— Знайшла!

Вона рішуче підвелася.

— Мушу тобі сказати, мамо, що я змінилася.

Пані Даймхен, ще не відсапавшись, не відразу втямила.

Спільними зусиллями Густа і Дідеріх пояснили їй усе. Кінець кінцем вона призналася, що сама вже думала про це, коли вже люди базікають.

— Адже Вольфганг усе одно був якимсь тюхтієм, коли тільки не вип’є. Ну… а родина, тут уже Геслінгам не зрівнятися.

Це вона ще побачить, пообіцяв Дідеріх; він оголосив, що поки не домовилися про практичну сторону, справу не можна вважати за розв’язану. Довелося показати йому всі папери; потій він допевнився спільності майна, — а що він удіє з грішми, це нікого не стосується! При найменшому запереченні він хапався за ручку дверей, і щоразу Густа лагідно і боязко умовляла матір:

— Ти хочеш, щоб завтра все місто плескало язиками, що один мене кинув, а за ним і другий?

Коли все владнали, Дідеріх розвеселився. Він повечеряв з дамами і хотів уже, нікого не питаючи, послати покоївку по шампанське, але пані Даймхен образилася: й домі у неї звичайно було шампанське для паній офіцерів, які бували тут.

Взагалі ви маєте більше щастя, ніж розуму; бо ж Густа могла вийти і за пана лейтенанта фон Бріцена.

Дідеріх весело засміявся. Все вийшло на добре. Йому гроші, а для Еммі — лейтенант фон Бріцен!.. За столом ставало все веселіше; за другою пляшкою молодий і наречена раз у раз хилилися одне до одного, їхні ноги переплелися до колін, а Дідеріхова рука зникла під скатертиною. Проти них, склавши руки на колінах, куняла пані Даймхен. Несподівано Дідеріх видав гуркітливий звук і зразу ж заявив, що бере на себе цілковиту відповідальність за те, що трапилося: в аристократичних колах так ведеться, він пересвідчився в цьому, буваючи у фон Вулькових.

Яка була сенсація, коли Неціг дізнався про новий стан речей! На питання віншувальників Дідеріх відповідав, що не знає ще, до чого прикладе півтора мільйона; своєї дружини. Може; переїде до Берліна — адже тільки там можливий справжній розмах. Свою фабрику, в усякому разі, він думає продати.

— Паперова промисловість переживає кризу; а за теперішніх обставин ця вбога фабрика посередині Неціга мені абсолютно не потрібна.

Вдома настрій був святковий; сестри дістали більше, ніж звичайно, грошей, а матері Дідеріх дозволив стільки зворушливих сцен і обіймів, скільки їй заманулося, і навіть охоче прийняв її благословення. Густа завжди з’являлася в ролі доброї феї, з повними руками квітів, цукерок, срібних торбинок. Дідеріх, здавалося, поруч неї ішов по квітах. Час линув з чарівною швидкістю серед купування, сніданків із шампанським і передвесільних візитів — на передку, поряд з кучером, найманий лакей у лівреї, а всередині, в кареті, заручені у жвавій розмові поміж собою.

Чудовий настрій, який опанував їх у ті дні, привів їх одного вечора на виставу «Лоенгріна». Обом матерям довелося поступитися і зостатися вдома; молодий і наречена, всупереч пристойностям, наполягли на тому, щоб самим поїхати до опери й запосісти місця в ложі авансцени. Широкий плюшевий диван коло стіни, до якого не сягали очі глядачів із зали, був продавлений і весь у плямах, він таїв у собі щось принадне і двозначне. Густа запевняла, що це, власне, ложа офіцерів і що тут вони приймають актрис!

— З актрисами ми щасливо покінчили, — заявив Дідеріх і дав зрозуміти, що до недавнього часу у нього з однією актрисою, яку він, звичайно, не може назвати… Гарячкові Густині розпити своєчасно перервав стук палички капельмейстера. Вони сіли на свої місця.

— Геніш став ще більш кручений, — відразу ж сказала Густа, кивком голови вказуючи на диригента. Він справив на Дідеріха враження особистості високоартистичної, хоч і хворобливої. Коли він руками і ногами вибивав такт, чорні спутані пасма його волосся підстрибували так само, як і мішечки жиру на його здоровенному сірому обличчі, а під фраком і штаньми ритмічно ходили хвилі. В оркестрі трудилися з усієї сили, проте Дідеріх дав зрозуміти, що не надає значення увертюрам.

— Взагалі, — зауважила Густа, — хто чув «Лоенгріна» в Берліні!..

Завіса піднялася, і Густа відразу ж зневажливо захихотіла.

— Боже, і це Ортруда! На ній якийсь халат і корсет до плечей!

Дідеріх виявляв більшу цікавість до короля, що сидів під дубом, як до явно найвидатнішої тут особи. Його гра вражала не дуже: борода і бас Вулькова справляли більший ефект; але те, що король висловлював, з націоналістичного погляду можна було тільки вітати. «За честь вітчизни встаньмо, устаньмо всі як стій!» Браво! Щоразу, коли він співав слово «німецький», він підіймав руку догори, і музика із свого боку підсилювала цей жест. Та й взагалі вона міцно підкреслювала все, що слід було слухати. Саме міцно, інакше й не скажеш. Якби така музика супроводила його промову з приводу каналізації!

Провісник, навпаки, викликав у нього сум, бо достоту був схожий на товстуна Деліча в усій його колишній п’яній доброчесності. Це змусило Дідеріха пильніше придивитися до облич дружнів, усюди він пізнавав новотевтонів. У них виросли бороди і животи, а задля боротьби проти суворого часу вони одягалися в бляшані лати. Очевидно, не всі рицарі жили за сприятливих умов. Обличчя багатьох були зморщені, їхні коліна підгиналися, і вони нагадували скромних чиновників середніх віків; інші виглядали ще менш блискуче. Проте зустрічатися з ними було б дуже приємно. Взагалі Дідеріх уже з першої хвилини помітив, що почуває себе на цій виставі, як удома. Щити і мечі, багато брязкучої бляхи, монархічні погляди, вигуки «слава!» і «хай живе», і високо підняті прапори, і німецький дуб: хоч сам виходь на сцену!