Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

— З цим треба закінчувати.

Федин голос пролунав хрипко й набагато грубіше, ніж зазвичай. Вона здригнулася й глипнула на нього.

— Нам треба...— він нарешті звів погляд, очі здавалися геть чорними.— Треба забиратися звідси. Негайно. Сьогодні ж. Може, їх водою з брандспойта? Або...— він завмер і за секунду прошепотів: — Та блін, я так більше не можу...

— Як? — ледь чутно видихнула Джекі.

— Ти. Скрізь ти,— він похмуро замовк і потім додав: — Я божеволію!

Джекі не поворухнулася. Що він сказав? Як?! Вона раптом відчула, як десь глибоко в її тілі спалахнула іскра — майже невідчутна, але вона відбирала всю увагу, всю волю і розум. У голові остаточно запанував безлад. Федя справді сказав це? Чи...

— В будь-якому разі, нам потрібен Трегубов. Нам треба вирватися, і коли я до нього доберуся... Ну... Але без Данила нам не впоратися, бо нас тільки двоє, і ти...

Федя говорив плутано, без зупинки, ніби намагався відвернути увагу чи заговорити сам себе. Джекі мовчала, не зводячи з нього враженого погляду, і з кожною миттю пожежа, що спалахнула від тієї крихітної іскри, розгорялася з неймовірною, нищівною силою — дедалі яскравіше, відчайдушніше. В голові паморочилося, вона дедалі менше розуміла, що відбувається й де межі цієї реальності, наче у справжній лихоманці. Джекі ніби провалилася у власний вимір і тепер зовсім не розуміла, що робити. І ці відчуття більше неможливо було ігнорувати.

— От якби Данько повернувся завтра, а то мені здається...

— Я обожнюю твої веснянки...— пробелькотіла Джекі, насилу розуміючи саму себе.— Мені подобається, як ти смієшся, як їси, подобається твій голос, твої жести, і навіть ці твої дурнуваті брязкальця мені подобаються!

Джекі не тямила, що відбувається, і ніби слухала себе збоку. Що ти верзеш, дурепо! Що ти в біса...

В її голосі відчувався відчай, наче у воїна, що кидає зброю до ніг супротивника і благає про милосердя. Кожне слово давалося їй з величезним зусиллям. Федя заплющив очі та змучено всміхнувся.

Те, що відбувалося далі, вона майже не пам’ятала. Здається, вони зірвалися з місця водночас, дзенькнула й покотилася десь під диван чарка, а Джекі ледь устигла подумати, що так і не запам’ятала першого поцілунку: вони не закінчувалися, перетікаючи один в інший. Федя стискав її в обіймах з несподіваним хвилюванням і таким відчаєм, ніби боявся, що вона от-от зникне. Вона й не помітила, як опинилася під ним, на підлозі, у м’якій ворсі килима, і квапливо почала розстібати його сорочку. Його тіло було напружене, і вона відчувала його дотики щомиті — здавалося, ніщо не могло змусити його відірвати від неї ані уст, ані пальців.

Федя миттю стягнув з неї футболку й почав укривати поцілунками її шию, плечі, груди, глибоко втягуючи повітря, ніби не міг удосталь насолодитися її ароматом, а його права рука повзла дедалі нижче по її тілу. Тільки-но він досяг ґудзиків на її шортах, Джекі широко розплющила очі, ніби отямилась.

— Федю!

Він завмер і підвів голову, стемнілий погляд проштрикнув її наскрізь.

— Ну, нам не можна... Ми ж... типу... спільники...

Федя потягнувся до її обличчя й легко торкнувся вустами спочатку верхньої, потім нижньої губи. Він узяв обличчя Джекі в долоні, тож вона не могла відвести очей.

— Я теж так гадав. Але, по-моєму, це дуже слабкий аргумент,— рішуче сказав він.

— Я б вигадала кращий, але, здається, вже запізно.

Він тільки задоволено всміхнувся й обвів указівним пальцем її губи, ніби перевіряючи, чи вона справжня, чи не ввижається йому.

— От і молодець. Бо в мене аргументи скінчилися кілька днів тому.

Джекі ще думала якось заперечити, але потім обійняла його за шию і поцілувала у відповідь.

Жар його тіла здавався всеосяжним, у Джекі йшла обертом голова й перехоплювало дух. Зараз, у ці хвилини, Федя належав їй по-справжньому, щиро, й від цього запаморочення лише посилювалося. На землі міг початися Армагеддон, будинок міг обвалитися їм на голову, а п’яні блокувальники — розпочати штурм. Зараз Джекі було до того геть байдуже. Вона вперше відчувала іншу людину так близько, і ближче, здавалося, вже неможливо. Все це відбувалося з нею, і зараз вона могла щиросердо зізнатися собі, що більше за все на світі їй не хотілося відпускати Федю. Він палав у її обіймах, палав з нею і заради неї, і це наповнювало її новим сенсом. Їй хотілося віддати йому більше, ніж вона отримала, віддати більше, ніж вона могла б мати за все своє життя. Був лише він, вона й час між ними — величезна прірва, у яку вони обоє летіли, не в змозі опиратися. Однієї миті по тілу хвилею пронеслося спекотне, нестерпне тремтіння. Джекі судомно видихнула. Федя досі лежав на ній, важко дихаючи. Потім він підвівся на ліктях і знову обережно взяв її обличчя в долоні. Його погляд пропалював наскрізь, він усміхався, і в Джекі всередині все стиснулося від передчуття того, що він хоче сказати.

І я тебе теж.

Вона тримала ці теплі, пряні слова на язику рівно три секунди, поки дивилася йому в очі. Але він мовчав, а потім поцілував її дивним, аморфним поцілунком, після чого ліг поруч і міцно притиснув її до себе однією рукою. За якийсь час він заснув, а Джекі ще довго дивилася неуважним поглядом у темряву під стелею і дослухалася до його спокійного, тихого дихання, поки під ранок її не зморив сон.

Повернутися в цей маєток було доволі дивно. Данило стояв посеред бордової вітальні, чув гучне цокання годинника, відчував аромати майбутнього сніданку з кухні. Але ситуація, за якої він опинився тут, аж ніяк не схиляла до ностальгії: кілька пар очей з хвилюванням вдивлялися йому в обличчя й чекали, коли ж він почне свою промову.

Тео, Юліана, Беата, Альберт, Свенсон, Агнеса й поліцмейстер леобурзької поліції Бридж-Паркер.

У вранішньому листі до поліції Данило пообіцяв повідомити надзвичайно важливу інформацію щодо загибелі двох отців-фундаторів і просив вислухати його висновки про смерть Фелікса Яблонського за присутності всієї родини, після чого обіцяв здатися на розсуд «найсправедливішого на світі» леобурзького правосуддя. Розрахунок виправдався. Головний поліціянт Леобурга миттєво вчепився в можливість зірвати такий куш і надіслав у відповідь єдине слово: «Обіцяю».

Тепер поліцмейстер зі самовдоволеною