Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

і ваші писання: знайте ж, що і ваші християнські книги часом читаємо і розуміємо, що в них все марне і нічого правдивого нема, тому зразу відкинули їх, аби через нерозуміння ніхто від того, що в них написане, не впав у блуд. Хто-бо з тих, що вірять вашим книгам і на них покладаються, виявився добрий і досконалий і що преславне чи пам'яті достойне зробив? Через те раджу вам покинути те дитяче нікчемне мудрування — виберіть краще, у якому наймудріші філософи віддавна перебували. Якщо ж моєї корисної поради послухати не хочете, послухаєте, хоч і не хочете, мук, які зразу приймете". Святі ж відповіли: "Ми навчилися від Господа нашого не боятися тих, що вбивають тіло, ані не вчитися, що відповідати тим, хто допитуватиме нас, сам-бо Дух Святий укріпить нас у стражданні і дасть слово і мужність у відповіді. Питаємо тому тебе: про яке в нас безумство ти кажеш, якщо від усіх вважаєш себе мудрішим? І хто безумніший з двох: той, хто пізнав одного істинного Бога, Творця всіх, і благочесно Його шанує, чи той, що, покинувши живого Бога, поклоняється бездушному творінню — каменю, дереву і чомусь подібному на те? Воістину безумний той, що за бога має мертву річ. Розумний служить живому Богові. Це перше діло людського розуму — знати Бога, Творця свого, усіх дарів Подателя, і вірити в Нього, і служити Йому всім серцем. А не знати Його, Творця і Доброчинця свого, і служити ворогові своєму, душезгубному бісові — це крайнє безумство. Давні ж ваші філософи, що в тому згубному блуді перебували, тільки виглядали премудрими, насправді були найбезумнішими, за словами святого апостола: "Про яких казали, що мудрі, з'юродивіли, і потьмарилося нерозумне їх серце". Їм же й ти рівний, більше ж — гірший: вони в блуді перебувають, бо не пізнали правдивої віри. Ти ж, хрещенням святим просвітлений і в християнстві вихований, відвернувся від Христа Бога. І називають тебе нині всі, які знають правдивого Бога, замість християнина елліном, замість благочестивого — нечестивим і безбожним".

Такими словами святих мучеників роздратований і безмірної люті сповнений, кат звелів зразу мучити їх жорстоко. Спершу оголити і, на землі розпростертих, сирими ременями по хребті і по животі бити без жалю. Тоді повісити їх на катівню високо, цвяхами руки й ноги до дерева прибивши, і кігтями залізними обдирати ціле їхнє тіло. Вони ж доблесно терпіли важкі муки, зводячи до неба очі свої, і молилися до Бога, кажучи: "О Владико, Тебе самого невірні юдеї до дерева прибили. І не инакше знищив Ти гріхи світу, лише вистраждавши хрест і смерть. Зглянься над нами, що, на дереві прибиті, висимо, і лютим цим обдиранням тягар плоті спадає. А тому що єство наше немічне, дай нам згори допомогу і в болях відраду: на Тебе покладаючись, насмілилися увійти в подвиг цей. Наскільки ж люті й гіркі ці муки, Ти сам, Господи, знаєш і бачиш, проте солодкі нам задля любови Твоєї, о найсолодший Ісусе". Так святі молилися — раптом став перед ними ангел Господній, його ж самі лише мученики святі бачили, скверні очі нечестивих бачення його не були достойні. Він, утішивши стражденних, таку дав їм у муках відраду, що не відчували більше болю в ранах анітрохи й були наче в чужому тілі, терплячи.

Після того кат звелів зняти їх з катівні і сказав до них, наче насміхаючись: "Бачите, що жалію вас, важчих мук вам не накладаю. Сподіваюся, що, цими малими ранами покарані, до нашого однодумства пристанете". Святі ж мученики, слова його собі за образу сприйнявши, з більшою відвагою відповіли йому: "Не думай ані не сподівайся, о вороже Божий, щоб ми змінили нашу постійність у Христовій вірі. Роби все, що більше чинити нам хочеш, ми ж готові все перетерпіти. Бо й рани, і вогонь, і меч і щось инше, лютіше, — за насолоду маємо, а не за муку: солодко терпіти за Ісуса, що нас полюбив. Беззаконний же цар Юліян, бачачи святого Мануїла, старшого брата серед мучеників, який більше і сміливіше від обох братів говорив, звелів осібно відвести його, а із Савелієм та Ізмаїлом почав розмовляти, лукаво кажучи до них: "Від одних батьків народжені, але не одного ви норову. Старший ваш брат не достойний назватися вашим братом, бо впертий, злостивий, велемовний, сварливий і безсоромний, не має справедливого розуму, але в безумстві своєму незмінно перебуває і вас услід за собою тягне, не даючи вам вибрати краще. Ви ж, як бачу, доброго норову, покірні, несварливі та благорозумні. Послухайте тому нині моєї поради: залиште брата вашого в його суєтному лжеслів'ї і в безумному спротиві гинути, самі ж приєднайтеся до вшанування богів наших — і велику від них отримаєте благодать, від нас же дари й честь велику приймете". Святі ж ані слухати слів його лукавих не хотіли — велегласно почали йому докоряти в підступності його й безчестити його безумство. Він же знову на гнів зрушився, звелів взяти їх на муки і свічами палаючими обпалювати їхні ребра. Вони ж доблесно терпіли, славили Бога, з ката насміхалися.

Також святого Мануїла привів і то ласкою, то погрозами до ідолопоклоніння примушував. Коли побачив, що він, як стовп, у Христовому ісповіданні непохитний, знову почав мучити його, як же і братів його. Після того в голову кожного мученика застромив цвях залізний, гострі тростини за нігті на руках і ногах їм запихав — на кінець засудив порубати їх мечем, після страти — тіла їхні спалити.

І вивели святих мучеників на місце смертне, назване Константинове. Там перед пролиттям крови своєї піднесли цю останню молитву до Бога, кажучи: "Боже предвічний, безначальний, що все з небуття в буття привів, в останні ж роки спасення нашого ради себе применшив, в образі раба з людьми перебував і перетерпів хрест, аби нас із пут гріховних звільнити і спадкоємцями Царства свого зробити! Прийми в мирі рабів своїх і зарахуй нас до лику тих, що від віку Тобі угодили, бо ради святого Твого імени приймаємо порубання мечем і відхід із теперішнього життя. Ще ж і безліч людей, що стоять навколо і звабою ідольською поневолені, наверни до себе, о милосердний Владико. І дай їм просвітлення ума і справедливий розум, аби Тебе, єдиного істинного Бога, пізнавши, Тобі єдиному служили і спасення отримали".

Коли так молилися мученики святі, пролунав голос зверху, що говорив до них: "Прийдіть, прийміть слави вінець, бо добре здійснили подвиг