Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

ваш". І відтяли чесні голови святих мучеників в 17-ий день місяця червня. Коли ж нечестиві слуги хотіли виконати друге веління скверного свого царя, тобто спалити тіла мучеників, — зразу, велінням Божим, затряслася земля, і місце, на якому стояли, запалося. І прийняла земля мученицькі тіла, і покрила їх, щоб не торкалася їх більше рука ката ані щоб вогненна сила не перетворила їх на попіл. Слуги ж зі страху повтікали. Тоді багато з людей, що там були, бачивши таке чудо, повірили в Христа і, відкинувши еллінський блуд, до християн приєдналися. Після двох днів, коли вірні на тому місці, не відходячи, вдень і вночі молилися, знову земля віддала наверх тіла святих, випускаючи невимовні пахощі. Вірні ж, сповнившись радости великої, прийняли їх з любов'ю і на місці шани поховали чесно, і виточувалися з гробу святих мучеників на всілякі недуги зцілення.

Нечестивий же боговідступник Юліян загинув скоро з шумом. Після вбивства цих перських посланців — святих мучеників Мануїла, Савелія та Ізмаїла — пішов з усією силою своєю на Персію: біси звабили його на те через чарівних лжепророків, пообіцявши перемогу і здолання персів. Цар же перський, почувши про вбивство своїх посланців, сповнився печалі великої і гніву безмірного. Довідавшись про законопереступного Юліяна, що йшов на нього, також силу свою зібрав і, на кордоні землі своєї ставши, ополчився проти гордого супостата. Коли з обох боків зійшлися воїни і була січ велика, перемогли перси і, здолавши греко-римські полки, стерли Юліянову силу. Ще ж і гнів Божий наздогнав боговідступника — вразила скверного Юліяна невидима рука, погано викинув окаянну душу, і був на сміх і наругу персам, на яких гордо із суєтним упованням ішов, — на радість же бісам, у яких вірив і на яких покладався. Християни ж, лютого гоніння й катування уникнувши, славили свого ізбавителя Христа Бога, Йому ж від нас хай буде честь і слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У Трифолозі Львівському і в Місяцеслові в цей день згадано святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія, Філика і Перегріна (а в Київському Місяцеслові згадано лише самого Інокентія), але вони всі будуть 6-го липня.

Місяця червня в 18-й день

Страждання святого мученика Леонтія і тих, що з ним, — Іпатія і Теодула

За царювання Веспасіяна муж один у Римі із сенаторського чину, на ім'я Адріян, лютий норовом, і немилосердний кат, і всілякого зла винахідник, чуючи про християн, що цураються багатобожжя і жертв ідольських і зневажають шанованих від римлян та еллінів богів, кажуть же, що один є істинний Бог Христос, і багатьох до віри своєї приводять, — сповнився ревности за богами своїм скверними. Прийшов до царя і попросив собі від нього влади над християнами, щоб примушувати їх до ідолопоклоніння, а тих, що не хотітимуть ідолам кланятися, мучити й убивати. І зразу дано було йому владу від царя, і посланий був у край Фінікійський на пост ігемона, щоб гонити віруючих у Христа. Коли він вийшов з Риму і до Фінікії зближався, сповіщено було, що в граді, який називався Триполь, є один воєначальник на ім'я Леонтій, який давніх богів зневажає і відвертає від них людей, навчаючи не приносити їм жертви ані не поклонятися, і руйнує батьківські закони, і багато хто його слухає. Адріян же ігемон зразу послав наперед тривуна, на ім'я Іпатій, із воїнською спирою до Триполя, аби взяти Леонтія і тримати під вартою до його приходу. (Був же раб Христовий Леонтій родом з Еллади, високий на зріст, сильний, міцний і хоробрий у битвах, багато показав перемог і за те мав серед воїнів велику славу й пошанівок. Ще ж і розумний був у всілякому розсудженні й керуванні, мав премудрість і майстерність і на книгах розумівся. Знав же одного істинного Бога — Христа Господа, і вірив у Нього, завжди йому служив і життя своє провадив цнотливо. Був же до убогих вельми милостивий: годував голодних, нагих одягав, спочинок давав подорожнім — і прикрашав себе всіма добрими ділами, за них же вінця переможного після того сподобився від Господа). Коли зближалася воїнська спіра до Триполя-града, раптом охопила тривуна велика недуга трясовична й огенвична, і казав до своїх воїнів: «Знаю, за що найшла на мене ця недуга. Боги гніваються на мене, що, маючи іти сюди, не приніс їм належної жертви. І через те карають мене цією недугою». Воїни ж бачили, що тривун їхній дуже страждає, співчували йому й були сумні через те. І вже три дні хворий нічого не їв, година за годиною хвороба посилювалася і смертю загрожувала. На третій же день, коли настала ніч, явився ангел Господній тривунові у видінні, кажучи: «Якщо хочеш здоровим бути, возви разом з воїнами своїми тричі до неба, кажучи: «Боже Леонтія, поможи мені!» Якщо те зробиш, зразу здоровим будеш». Тривун же, збудившись і розплющивши очі свої, побачив ангела святого в подобі прекрасного юнака, одягненого в білий, як сніг, одяг, що перед ним стояв, і мовив йому: «Я посланий з воїнами взяти Леонтія й пильнуватиму його під вартою до приходу Адріяна-князя. Ти ж мені наказуєш прикликати на допомогу Бога Леонтієвого?» Коли те сказав хворий, тоді невидимий став ангел з очей його. І вжахнувся хворий, і покликав друзів своїх, що спочивали близько від нього, і мовив їм, кажучи: «Чуєте, браття, що мені привиділося у первосонні, коли я трохи задрімав. Юнак якийсь пресвітлий став переді мною і радив мені разом з усіма вами прикликати Леонтієвго Бога. І здоровий тоді буду. Того юнака я бачив і наяву, коли зо сну збудився. Він же зразу перед моїми очима став невидимий». І сказали друзі: «Невелике се діло. Зробімо те всі разом, лише щоб ти був здоровий». Один же з друзів, на ім'я Теодул, дуже дивувався видінню хворого і питав його докладно, який був той юнак, що його у видінні та наяву бачив. Й описав хворий подобу ангела Божого, і розгорілося серце Теодулове любов'ю до незнаного ще Леонтієвого Бога. Коли ж усі воїни зі сну збудилися, зібралися до хворого тривуна і про видіння його довідалися, стали всі гуртом, на небо дивлячись, і з хворим воскликнули тричі, мовивши: «Боже Леонтієвий, поможи!» Хворий тривун зразу став здоровим, наче анітрохи не хворів. Коли надійшов час обіду, почав з ними їсти, і пити, і веселитися. Теодул же, таке чудо бачачи, найбільше дивувався,