Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Сашко, не варто опускатися до такого рівня, у нас нічого не вийшло, але ніхто в цьому не винний. Виходить, така вже в нас доля.

— А в тебе, я дивлюся, все так просто — доля, не доля. Вирішила бути зі мною, потім намалювався цей франт, і ти вирішила бути з ним. Сама не знаєш, чого хочеш. Він не кохає тебе і ніколи не кохав, тільки ти цього не розумієш. Скажи, що в ньому є такого, чого нема в мені?

— Це безглузда розмова, краще я віддам тобі твої речі й ми попрощаємося, — намагаюся пройти до шафи, але Алекс перегороджує мені шлях.

— Попрощаємося ми тоді, коли я отримаю те, що хочу, і я вирішуватиму, коли це станеться, — карбує кожне слово він, а мені стає страшно. Я раптом розумію, що завжди вважала його добрим і чуйним, а тепер переді мною стоїть скривджений чоловік, який ніяк не може вплинути на ситуацію та починає встановлювати свої правила гри. — Він тебе якось по-особливому трахає? Я ось намагався зрозуміти тебе і твоє тіло, і навіть почав думати, що ти якась фригідна, чесно, а йому таке, походу, подобається, якщо він так тебе домагався. Хоча не дарма ж він до секретарки кинувся під трусики, мабуть, його секс з тобою влаштовував.

— Замовкни, — намагаюся відштовхнути його, але у мене слабо виходить, Алекс більший, йому нічого не вартує зламати мені ребра.

Ох, треба було таки приїхати з Андрієм, він як відчував і не хотів мене сюди відпускати, а я, наївна дурепа, думала, що зможу все вирішити цивілізованим шляхом.

— Що, Олесю, не подобається чути правду?

— Якщо тобі так погано було, то є шанс піти, — шиплю у відповідь на його шпильки. — Я не змушувала тебе бути зі мною, якщо хочеш знати правду, я за рік сексу з тобою жодного разу не змогла кінчити.

Мені не хотілося його ображати та опускатися до всього цього, але після його слів — іншого виходу немає.

— Я все боявся зробити тобі боляче, тобі все не так було, — Алекс стискає мої зап'ястя і штовхає до стіни так, що я лопатками відчуваю бетон. — А давай на прощання? Я не стримуватимуся, чесно. Зараз випробуємо твої межі, Лисенятко.

Він навмисне вимовляє це прізвисько, яке дав мені Андрій, і мені стає настільки страшно, що ноги підкошуються. Це не залишається поза його увагою, але чоловік тільки єхидно посміхається, немов у мене від збудження такі симптоми.

— Розслабся, серденько, обіцяю, тобі сподобається. Будеш ще Андрюшу просити повторити, — його голос боляче б'є по моїй голові, вже чого-чого, але подібного я не очікувала, це не може бути правдою.

Алекс же не такий, він милий і добрий, ця людина дбала про мене кілька років. Він проводив так багато часу з моєю донькою, що страшно уявити його справжнє обличчя.

Коли я вже гадки не мала, як позбутися його, до кімнати зайшла та, кого найменше очікувала побачити. Жінка, з якої все почалося — Вероніка.

— Котику, перестань, вона зараз знепритомніє, а вона ще потрібна у свідомості, — солодким голосочком вимовляє колишня секретарка мого чоловіка і сідає у моє крісло. Якщо переживу цей день, то обов'язково його спалю. — Ну, привіт, Олесю, — звертається вона до мене, а в мене вже все пливе перед очима. Що їй могло знадобитися і чому вона перебуває з Алексом у моїй квартирі?