Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Андрію, ти, напевно, не так зрозумів, — Лисичка тягнеться до мене, щоб обійняти, але я не піддаюсь — дуже напружений, і до того ж на відстані цілком можу говорити те, що накипіло.

— Ні, це ти не розумієш. Знаєш, я вже не в тому віці, щоб знову пройти щось подібне. Ти, звісно, йогою там займаєшся, всі справи, тобі все нібито під силу, тільки щось твої асани не вплинули на швидку, але не суть, я в цьому не беру участі. Досить. Змирись. Дізнаймося, що з тобою цього разу, підлікуємо, якщо потрібно, і поїдемо додому. Не хочу здаватися егоїстом, але дідько, я хвилююся за тебе, як ти цього не розумієш?

Лисичка закушує нижню губу і дивиться на мене, як на ідіота. Нічого. Я переживу цей дитячий садок, завжди ж виходило. І цього разу вийде.

— Ти все сказав? — зачекавши кілька хвилин, питає вона.

Втомлено видихаю, не знаю, що вона ще там вигадала зі своїм лікарем, але сил більше не залишилося, тому я лише сідаю в крісло і розумію, що краще дати їй сказати, бо потім гірше буде.

— Що б ти не вигадала, я проти, — категорично заявляю. — Але сказати ти можеш, якщо є що.

— Є, — киває Олеся. — Ти скоро станеш татом, не знаю, чи це буде хлопчик, але хто б не був — це наша дитина. Щоправда, — кладе руку на живіт, — тато твій — псих. Але, думаю, він однаково любитиме тебе, як і ми з Дашею.

На палату опускається тиша. Я навіть одразу не розумію, що вона щойно сказала, і кілька разів швидко кліпаю.

— Не зрозумів, — дивлюся, як дружина підводиться з ліжка і підходить ближче до мене.

— Що ти не зрозумів, Заремський? — хитро усміхається вона. — Думаєш, тільки ти сюрпризи вмієш робити, ніхто більше не здатний? Так от, у мене термін дванадцять тижнів, я хотіла тобі сказати про це завтра, але якщо ти тут влаштував шоу, то приймай зараз.

— Коли ти встигла? — відкашлююсь я.

— Ти частіше у відрядження літай, я тобі тут футбольну команду народжу: від садівника, водія, та й просто від листоноші, — Олеся починає хихикати, а в мене знову все всередині стискається.

— Як таке можливо? Ми тиждень всього не бачилися. Ти весь цей час знала та мовчала?

Дружина підтискає губи.

— Пробач, Андрію, — винувато дивиться з-під чола. — Я сама нещодавно дізналася, але боялася. Потрібно було переступити кордон, все ж таки залишилися страхи. Але Наталія Сергіївна запевнила мене, що з дитиною все гаразд, їй нічого не загрожує.

— Навіщо тоді швидка приїжджала? — треба ще поговорити з цією лікаркою, чи все вона правильно фіксує.

— У голові запаморочилось, я б навіть не відреагувала, але ти ж знаєш Віолетту, вона ще та панікерка, — так, наша хатня робітниця взагалі з примхами й тільки-но щось — одразу поліція і швидка. Але всі її гарні якості геть перекривають невеличку паніку.

Не можу до ладу нічого сказати, нерви заспокоїлися, але тепер все тіло немов трактор переїхав, у мене навіть після тренування такого не буває.

— Я думав, ти хвора на щось, вже стільки собі накрутив, а ти вагітна?

— Ви з Віолеттою не родичі випадково? — вигинає брови Олеся, а я швидко підхоплюю її на руки та притискаю до себе. — Хотіла сказати вам усім завтра, але якщо все так, то ось він, мій сюрприз.

Я дивлюсь у її яскраві очі й не можу повірити цьому щастю. Моя Олеся вагітна. Ми скоро знову станемо батьками.

— Пам'ятаєш, ти якось казав мені, що дуже засмутився, що не бачив мене вагітною Дашею, що не бачив її крихітною й не прожив усе це зі мною? — не пам'ятаю, якщо чесно, такого, але, знаючи Лисичку та її феноменальну пам'ять на мої слова, згідно киваю. — Так ось, Андрію, це фільм другий. Спеціально для тебе. Дивись і радій.

Переможно усміхається, а я зовсім не можу повірити цьому маленькому щастю.

— Я кохаю тебе, Лисичко, — говорю їй у губи та цілую. Ніжно, дбайливо і з усією своєю подякою.

Запрошую вас у свою нову книгу 

«Зрада. Допоможи мені забути»

 Анотація:

“Це не те, про що ти подумала. Я кохаю тільки тебе!”, — сказав він, натягуючи штани поряд з іншою жінкою.

“Пробач і забудь! Він чудовий чоловік! Потрібно зберегти сім'ю!”, — говорили родичі.

“Зради зміцнюють шлюб!”, — роздавали поради друзі.

І тільки новий сусід подивився мені у вічі і сказав, що зрадників не пробачають, а що нас не вбиває, те робить сильнішим. І я йому повірила. 

Може, не дарма він з'явився у найскладніший період мого життя, а його порада — це щось більше?

Посилання під аннотацією)

Кінець