Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 176
Перейти на сторінку:
б сказати, що під час куріння він ні про що інше не думав, окрім як про бідолашного Лефевра та його сина.

Розділ VІІ

Продовження історії Лефевра

Тільки коли дядько Тобі витрусив попіл із третьої люльки, капрал Трім повернувся додому й рапортував йому таке.

– Спочатку я зневірився, – сказав капрал, – доставити вашій милості які-небудь відомості про бідолашного хворого лейтенанта. – Так він дійсно служить в армії? – запитав дядько Тобі. – Так, – відповів капрал. – А в якому полку? – запитав дядько Тобі. – Я розповім вашій милості все по порядку, – відповів капрал, – як сам дізнався. – Тоді я, Тріме, наб’ю собі нову люльку, – сказав дядько Тобі, – і вже тебе не перебиватиму, поки ти не закінчиш; усідайся зручніше, Тріме, онде біля віконця, й розповідай усе спочатку. – Капрал відважив свій звичний уклін, що зазвичай говорив так ясно, як тільки міг сказати уклін: «Ваша милість дуже добрі до мене». – Після цього він сів, куди йому було звелено, і знову почав свою розповідь дядькові Тобі майже в тих же самих словах.

– Спочатку я було зневірився, – сказав капрал, – доставити вашій милості які-небудь відомості про лейтенанта і про його сина, тому що коли я запитав, де його слуга, від якого я б, напевно, довідався про все, про що зручно було запитати… – Це справедлива обмовка, Тріме, – зауважив дядько Тобі. – Мені відповіли, з дозволу вашої милості, що з ним немає слуги, – що він приїхав у готель на найманих конях, яких наступного ж ранку відпустив, відчувши, що не в змозі рухатися далі (щоб приєднатися до свого полку, я так гадаю). – Якщо я видужаю, мій друже, – сказав він, передаючи синові гаманець із дорученням заплатити візникові, – ми наймемо коней звідси. – Але, на жаль, бідолашний джентльмен ніколи звідси не поїде, – сказала мені хазяйка, – тому що я всю ніч чула годинник смерті,[274] – а коли він помре, хлопчик, син його, теж помре: такий він убитий горем.

– Я слухав цю розповідь, – вів далі капрал, – а в цей час хлопчик прийшов у кухню замовити скибочку хліба, про яку говорив хазяїн. – Тільки я хочу сам її приготувати для батька, – сказав хлопчик. – Дозвольте мені позбавити вас цієї праці, юначе, – сказав я, взявши виделку та запропонувавши йому мій стілець біля вогню на той час, що я підсмажуватиму його скибочку. – Я гадаю, сер, – із великою скромністю сказав він, – що я зумію йому краще догодити.

– Я впевнений, – сказав я, – що його милості ця скибочка не здасться гіршою, якщо її підсмажить старий солдат. – Хлопчик схопив мене за руку й розридався. – Бідолаха, – сказав дядько Тобі, – він виріс в армії, й ім’я солдата, Тріме, прозвучало в його вухах як ім’я друга. – Шкода, що його немає тут.

– Під час найтриваліших переходів, – сказав капрал, – мені ніколи так сильно не хотілось обідати, як захотілося заплакати з ним разом. Що б це могло зі мною бути, з дозволу вашої милості? – Нічого, Тріме, – сказав дядько Тобі, сякаючись, – просто ти добрий хлопчина.

– Віддаючи йому підсмажену скибочку хліба, – вів далі капрал, – я вважав за потрібне сказати, що я слуга капітана Шенді та що ваша милість (хоч ви йому й чужий) дуже турбується про здоров’я його батька, – і що все, що є у вашому будинку або в льосі, – (– Ти міг би додати – і в гаманці моєму, – сказав дядько Тобі) – все це до його послуг від щирого серця. – Він низько вклонився (вашій милості, звичайно), нічого не відповів, – тому що серце його було переповнене, – і пішов нагору з підсмаженою скибочкою хліба. – Ручаюся вам, мій дорогий, – сказав я, коли він відчинив двері з кухні, – ваш татусь видужає. – Священик, помічник містера Йорика, курив люльку біля кухонного вогню, – але жодним словом, ні добрим, ні поганим, не втішив хлопчика. – На мою думку, це недобре, – додав капрал. – Я теж так думаю, – сказав дядько Тобі.

– Випивши склянку канарського та з’ївши скибочку хліба, лейтенант відчув себе трохи бадьоріше і послав у кухню сказати мені, що він радий буде, якщо хвилин через десять я до нього піднімусь. – Я вважаю, – сказав хазяїн, – він хоче помолитися, – тому що на стільці біля його ліжка лежала книга, і коли я зачиняв двері, то бачив, як його син узяв подушечку. —

– А я думав, – сказав священик, – що ви, панове військові, містере Тріме, ніколи не молитеся. – Минулого вечора я чула, як цей бідолашний джентльмен молився, і дуже гаряче, – сказала хазяйка, – власними вухами чула, а то б не повірила. – Солдат, з дозволу вашої превелебності, – сказав я, – молиться (за власним почином) так само часто, як і священик, – і коли він б’ється за свого короля та за своє життя, а також за честь свою, у нього є більше причин помолитися, ніж у кого-небудь на світі. – Ти це добре сказав, Тріме, – мовив дядько Тобі. – Але коли солдат, – сказав я, – з дозволу вашої превелебності, простояв дванадцять годин підряд у траншеях, по коліна в холодній воді, – або промучився, – сказав я, – декілька місяців уряд у довгих і небезпечних переходах, – зазнаючи випадкових нападів із тилу сьогодні – і сам нападаючи на інших завтра; – якого відряджають туди – направляють контрнаказом сюди; – провівши одну ніч безперервно під рушницею, – а другу – піднятий у самій сорочці раптовою тривогою; – який змерз до кісток, – не маючи, можливо, соломи у своєму наметі, щоб стати навколішки, – солдат мимоволі молиться, як і коли випаде. – Я вважаю, – сказав я, – тому що скривджений був за честь армії, – додав капрал, – я вважаю, з дозволу вашої превелебності, – сказав я, – що коли солдат знаходить час для молитви, – він молиться так само старанно, як і піп, – хоча і без всяких його кривлянь і лицемірства. – Ти цього не мусив говорити, Тріме, – сказав дядько Тобі, – бо тільки одному Богові відомо, хто лицемір і хто не лицемір: – у день великого генерального огляду всіх нас, капрале, на Страшному суді (й не раніше того) видно буде, хто виконував свій обов’язок на цьому світі й хто не виконував; і ми отримаємо підвищення, Тріме, по заслузі. – Я сподіваюся, отримаємо, – сказав Трім. – Так обіцяно у Священному Писанні, – сказав дядько Тобі, – ось завтра я тобі покажу. – А доти, Тріме, сподіватимемося на добрість і справедливість Вседержителя, на те, що якщо ми виконували свій борг на цьому світі, – у нас не запитають, в червоному чи в чорному

1 ... 104 105 106 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"