Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 176
Перейти на сторінку:
показувати пальцем на падло та на лайно. – «Ну, це все нісенітниця», – подумки зазначив дядько Тобі.

– Я хочу, – вів далі батько, – щоб він був людиною веселою, що любить пожартувати, життєрадісною, але в той же час розсудливою, уважною до своєї справи, пильною, далекоглядною, проникливою, меткою, швидкою в рішенні сумнівів і умоглядних питань, – він має бути мудрим, розсудливим і освіченим. – А чому ж не скромним і помірним, лагідним і добрим? – сказав Йорик. – А чому ж, – вигукнув дядько Тобі, – не прямим і великодушним, щедрим і хоробрим? – Абсолютно з тобою згоден, дорогий Тобі, – відповів батько, встаючи і потискуючи дядькові руку. – У такому разі, брате Шенді, – сказав дядько Тобі, теж встаючи і відкладаючи трубку, щоб потиснути батькові другу руку, – уклінно прошу дозволу рекомендувати вам сина бідного Лефевра. – При цій пропозиції сльоза радості найчистішої води заіскрилася в оці дядька Тобі – й інша, абсолютно така ж, в оці капрала; – ви побачите чому, коли прочитаєте історію Лефевра. – Яку ж я зробив дурість! Не можу згадати (як, ймовірно, і ви), не довідавшись у потрібному місці, що саме мені перешкодило дозволити капралові розповісти її на свій лад; – проте випадок упущено, – тепер мені доводиться викласти її по-своєму.

Розділ VІ

Історія Лефевра

Одного разу, влітку того року, коли союзники взяли Дендермонд,[272] тобто років за сім до переїзду батька в село, – і через майже стільки ж років після того, як дядько Тобі з Трімом потайки втекли з міського будинку мого батька в Лондоні, щоб почати одну з чудових облог одного з чудових укріплених міст Європи, – дядько Тобі одного разу вечеряв, а Трім сидів за ним біля невеликого буфета, – говорю: сидів, – бо до уваги до понівеченого коліна капрала (яке час від часу в нього сильно боліло) – дядько Тобі, коли обідав або вечеряв сам, ні за що не дозволяв Тріму стояти; – проте повага бідолашного капрала до свого пана була така велика, що, за допомогою хорошої артилерії, дядькові Тобі коштувало б менше зусиль узяти Дендермонд, аніж домогтися від свого слуги покори в цьому пункті; часто-густо, коли дядько Тобі оглядався, припускаючи, що нога капрала відпочиває, він виявляв бідолаху стоячим позаду в найшанобливішій позі; це породило між ними за двадцять п’ять років більше маленьких сутичок, аніж усі інші приводи, разом узяті. – Але мова ж не про це, – навіщо я відхилився вбік? – Запитайте перо моє, – воно мною керує, – а не я ним.

Одного разу дядько Тобі сидів таким чином за вечерею, як раптом у кімнату ввійшов із порожньою фляжкою в руці хазяїн сільського готелю попросити склянку-другу канарського вина. – Для одного бідолашного джентльмена – офіцера, так я думаю, – сказав хазяїн, – він у мене занедужав чотири дні тому й відтоді жодного разу не підводив голови і не висловлював бажання покуштувати чого-небудь, до самої цієї хвилини, коли йому захотілося склянку канарського і скибочку підсмаженого хліба. – Я гадаю, сказав він, віднявши руку від лоба, – це мене підкріпить. —

– Якби мені ніде було випросити, позичити або купити вина, – додав хазяїн, – я б, здається, вкрав його для бідолашного джентльмена, так йому погано. – Але, Бог дасть, він іще видужає, – вів далі він, – усі ми турбуємося про його здоров’я.

– Ти добра душа, ручаюся в цьому, – закричав дядько Тобі. – Випий сам за здоров’я бідолашного джентльмена скляночку канарського, – та віднеси йому кілька пляшок із поклоном від мене й передай, нехай п’є на здоров’я, а я пришлю ще дюжину, якщо це вино піде йому на користь.

– Хоч я щиро вважаю його, Тріме, людиною дуже жалісливою, – сказав дядько Тобі, коли хазяїн готелю зачинив за собою двері, – проте я не можу не бути високої думки також і про його гостя; у нім напевно є щось непересічне, якщо в такий короткий термін він завоював прихильність свого хазяїна. – Й усіх його домочадців, – додав капрал, – тому що всі вони турбуються про його здоров’я. – Рушай, наздожени його, Тріме, – сказав дядько Тобі, – і запитай, чи не знає він, як звуть цього джентльмена.

– Признатися, я забув, – сказав хазяїн готелю, що повернувся з капралом, – але я можу ще раз запитати у його сина. – Так із ним іще й син? – сказав дядько Тобі. – Хлопчик, років одинадцяти-дванадцяти, – сказав хазяїн, – але бідолаха майже так само не торкався до їжі, як і його батько; він тільки й робить, що плаче та журиться день і ніч. – Вже дві доби він не відходить од ліжка хворого.

Дядько Тобі поклав ніж і виделку та відсунув од себе тарілку, коли все це почув, а Трім, не чекаючи наказу, мовчки вийшов і через кілька хвилин приніс люльку та тютюн.

– Постій трохи, не йди, – сказав дядько Тобі. -

– Тріме, – сказав дядько Тобі, коли закурив люльку та разів дванадцять із неї затягнувся. – Трім підійшов ближче і з поклоном став перед своїм паном; – дядько Тобі продовжував палити, не сказавши більше нічого. – Капрале, – сказав дядько Тобі, – капрал вклонився. – Дядько Тобі далі мовчав і докурив свою люльку.

– Тріме, – сказав дядько Тобі, – у мене в голові склався план – вечір сьогодні непогідний, так я хочу закутатися тепліше в мій рокелор[273] і відвідати цього бідолашного джентльмена. – Рокелор вашої милості, – заперечив капрал, – жодного разу не був надіваний із тієї ночі, коли ваша милість були поранені, несучи зі мною варту у траншеях перед воротами Святого Миколая, – а крім того, сьогодні так холодно і такий дощ, що, з рокелором і з цією погодою, вашій милості недовго на смерть простудитись і знову нажити собі болю в паху. – Боюся, що так, – відповів дядько Тобі, – але я не можу заспокоїтися, Тріме, після того, що тут розповів хазяїн готелю. – Якщо вже я про стільки дізнався, – додав дядько Тобі, – так хотів би знати все до кінця. – Як нам це влаштувати? – Доручіть справу мені, ваша милість, – сказав капрал; – я візьму капелюх і палицю, розвідаю все на місці й поступлю відповідно, а за годину детально про все рапортую вашій милості. – Ну, йди, Тріме, – сказав дядько Тобі, – і ось тобі шилінг, випий із його слугою. – Я все від нього вивідаю, – сказав капрал, зачиняючи двері.

Дядько Тобі набив собі другу люльку і якби думки його не відволікались іноді на обговорення питання, чи потрібно вивести куртину перед теналлю по прямій лінії або краще по зігнутій, – то можна було

1 ... 103 104 105 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"