Читати книгу - "Сплячі красуні"

— Агов, ти ж той, міський гицель, авжеж?

— Саме так.

Френк дозволив собі не реагувати на це дурне «гицель».

— А ти Дон, який працює в тюрмі.

— Йо, — сказав Дон. — Це я. То ходім, поговоримо.

8

Клінт з Лайлою вийшли на задній ґанок, верхній ліхтар перетворював їх на якихось акторів на сцені. Вони дивилися перед собою, на басейн, де менш як двадцять чотири години тому Антон Дубчек ще визбирував мертвих жуків. Клінт байдуже подумав, де зараз може бути цей Антон. Спить, радше за все. Радше за все, снить собі сни про поступливих молодих жінок, а не готується до неприємної розмови зі своєю дружиною. Якщо так, Клінт йому заздрив.

— Любонько, розкажи мені про Шейлу Норкросс. Ту дівчину, яку ти бачила на баскетбольному матчі.

Лайла нагородила його такою огидливою посмішкою, на яку, як він досі вважав, вона не була здатна. Показавши всі свої зуби. Понад ними — глибоко заховані тепер в очницях, обведених темно-коричневими колами — блищали її очі.

— Ніби ти сам не знаєш. Любчику.

Згадай, що ти психотерапевт, наказав він собі. Пам’ятай, що вона зараз під сильною дією наркотику і ледь жевріє на останніх залишках пального. Виснажені люди дуже легко западають у параною. Але це було важко. Він уявляв собі наявну схему: вона думає, що якась дівчина, якої він ніколи не бачив, це його дочка, яку від нього народила Шеннон Паркс. Хоча це було неможливим, але коли твоя дружина звинувачує тебе в чомусь неможливому, а все решта у світі, за всіма раціональними стандартами, є важливішим і нагальнішим, дуже, дуже важко самому не втратити витримки.

— Розкажи мені, що ти знаєш. Потім я розкажу тобі, що знаю я. Тільки давай почнемо з одного простого факту. Та дівчина, нехай навіть у неї моє прізвище, не моя дочка, і я ніколи не порушував наших шлюбних обітниць.

Лайла розвернулася, ніби збираючись зайти назад до хати. Він упіймав її за руку.

— Прошу. Розкажи мені, перш ніж…

«Перш ніж ти заснеш і ми втратимо будь-який шанс це з’ясувати», — подумав він.

— Перш ніж ця рана нагноїться ще дужче, ніж тепер.

Лайла знизала плечима:

— Хіба це тепер має якесь значення, на тлі всього іншого? Те саме, що подумалось йому хвилину тому, хоча тут він міг би сказати: «Це має значення для тебе». Проте Клінт утримав свого рота на замку. Тому що, попри все, що наразі відбувалося в широкому світі, це також мало значення для нього.

— А ти знаєш, що мені ніколи не хотілося цього басейну чи ні? — спитала Лайла.

— Що?

Клінт розгубився. Який стосунок до всього цього має басейн?

— Мамо? Тату?

У сітчастих дверях стояв Джаред, слухаючи.

— Джареде, зайди досередини. Це між твоєю матір’ю і мно…

— Ні, нехай послухає, — сказала Лайла. — Якщо ти наполягаєш, щоб ми пройшли через це, пройдемо. Чи ти не вважаєш, що йому варто знати про свою напівсестру?

Вона обернулась до Джареда:

— Вона на рік молодша за тебе, в неї біляве волосся, вона талановита баскетболістка і гарна, як картинка. Таким ти сам був би, якби був дівчиною. Тому що, розумієш, вона схожа на тебе, Джаре.

— Тату? — З насупленими бровами. — Про що вона каже?

Клінт здався. Вже пізно було щось із цим вдіяти.

— Чому б тобі нам про все не розповісти, Лайло? Почни від самого початку.

9

Лайла розповіла, розпочавши зі зборів Курикулум-комітету і того, що їй потім сказала Дороті Гарпер, як вона про це не вельми задумувалася, але все ж таки пошукала наступного дня в інтернеті. Пошук привів її до статті, в якій згадувалася Шеннон Паркс, про яку їй одного разу колись говорив Клінт, проілюстрованої чудовою фотографією Шейли Норкросс.

— Вона б могла бути тобі майже близнючкою.

Джаред повільно обернувся до батька.

Вони втрьох тепер сиділи за кухонним столом.

Клінт похитав головою, але не в змозі перестати загадуватися, що написано на його обличчі. Бо він почувався винним. Неначе дійсно існувало щось таке, за що він мусив відчувати провину. Доволі цікавий феномен. Того вечора 2002 року він прошепотів у вухо Шеннон такі слова: «Знаєш, я завжди до твоїх послуг, якщо в тебе буде така потреба». А коли вона відгукнулась: «А якщо ти мені потрібен цієї ночі?», Клінт сказав, що це єдине, чого він не може зробити. Якби він тоді переспав із нею, тоді було б за що відчувати провину, але він їй відмовив, а отже, все гаразд. Хіба не так?

Можливо, але чому він ніколи не розповідав Лайлі про ту зустріч? Він забув, та й не був зобов’язаний виправдовуватися за те, що було п’ятнадцять років тому. Так само вона могла б вимагати, щоб Клінт пояснив, чому він нокаутував Джейсона на подвір’ї Бертелів за таку дрібницю, як притрушений шоколадом молочний коктейль.

— Ото й усе? — запитав Клінт. — Скажи мені, що це ще не все, Лайло.

— Так, це ще не все, — сказала вона. — Чи ти хочеш сказати мені, що не знав Шеннон Паркс?

— Ти ж сама знаєш, що знав, — сказав Клінт. — Я певен, що згадував її ім’я.

— Побіжно, — сказала Лайла. — Але ж це було чимсь трохи більшим за побіжне знайомство, чи не так?

— Так. Було. Ми обоє були в путах опікунської системи. Якийсь час ми підтримували одне одного на плаву. Інакше хтось із нас, або й обоє, потонули. Це Шеннон змусила мене припинити битися. Сказала, якщо я не припиню, я напевне вб’ю когось.

Він узяв через стіл руки Лайли в свої:

— Але це було багато років тому.

Лайла висмикнула свої руки.

— Коли ти з нею востаннє бачився?

— П’ятнадцять років тому! — крикнув Клінт. Це вже було смішно.

— Шейлі Норкросс п’ятнадцять років.

— На рік молодша за мене… — промовив Джаред. Якби вона була старшою — вісімнадцяти чи дев’ятнадцятирічною — її народження передувало б шлюбу його батьків. Але молодша…

– І її батько, — сказала Лайла, важко дихаючи, — Клінтон Норкросс. Саме так написано в її шкільній особовій справі.

— Як ти дістала її особову справу? — запитав Клінт. — Я не знав, що це документи публічного доступу.

На обличчі його дружини вперше з’явилася ніяковість, а не злість… і вона якимсь таким чином здалася ріднішою.

— Ти натякаєш, що це було ницо. — Щоки Лайли палали. — Гаразд, мабуть, це таки було ницо. Але я мусила дізнатися прізвище її батька. Твоє прізвище, як виявилося. І тоді я поїхала подивитися на її гру. Це там я