Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Покарання, то це точно, — тихо прошепотів я більше до себе.

Ми піднялися на другий поверх, і я все ще не міг втримати широку посмішку. Вікторія тихо сміялася під ніс, стягаючи сережки, і це було найкраще завершення цього божевільного дня, яке тільки можна було уявити.

Я повільно вийшов на корт, прокручуючи плечі й розминаючи шию. Повітря було наповнене напругою, яку тільки й можна відчути перед початком гри. За десять хвилин розпочнеться моя перша зустріч у новому сезоні, і серце вже калатало в передчутті. Але чомусь я не міг знайти Вікторію серед натовпу. Я сканував очима трибуни, перевіряв кожен куточок, але її не було. Здається, вона запізнюється зі зйомок реклами, чи… чи вирішила не прийти?

Я поставив спортивну сумку біля свого місця, де вже стояло кілька пляшок води. Але навіть з усім цим, я довіряв лише тій, яку привіз із собою.

— Чи мені здається, чи на корт вийшов сам Камілло Бореллі? — голос коментатора прорізав тишу, наповнюючи арену енергією.

Я лише зітхнув, намагаючись не зважати.

— Уяви собі: після недавньої травми руки цей хлопець вже готовий до бою. Як ти думаєш, Андрес, чи зможе він так легко обіграти усіх суперників, як раніше?

— Не знаю, не знаю, Джо. Але впевнений, цей хлопець точно покаже сьогодні усе, що він вміє, аби продовжити свою історію! До речі, ти чув новини? Камілло ще й нещодавно одружився!! Хіба медовий місяць потрібно проводити на корті, друже?

Я закотив очі, намагаючись придушити роздратування. Сьогодні зібрались одні непрофесіонали. Хто б сумнівався, що вони згадають про мою травму та весілля? Ніхто. Я так точно.

— Привіт, чемпіоне, — почулося позаду.

Я обернувся і завмер. Там стояла Вікторія, одягнена в коротку білу спідницю й рожевий топ, який ідеально підкреслював її тендітну фігуру. Її усмішка була грайливою, а в руці вона тримала прозорий стакан із чимось прохолодним.

— Я вже думав, що ти не прийдеш, — з полегшенням видихнув я, підходячи ближче. І усе інше враз стало неважливим.

— І пропустити цей момент? Нізащо, — вона відповіла, піднявши стакан на рівень обличчя.

Я не стримався й залишив короткий поцілунок на її щоці, перш ніж нахилитися, щоб роздивитися її ближче.

— Це..?

— Ти ж тепер моя законна дружина, — я злегка усміхнувся, витираючи руками піт із чола. — Ми маємо демонструвати нашу «закоханість» навіть тут.

— Закоханість? — вона засміялася, відкинувши волосся назад. — Уявляю, як всі вони вже це обговорюють.

— Ти не уявляєш! Коментатори вирішили згадати, що я днями одружився і натякнути, що замість корту мав би бути десь у Парижі, чи можливо на Балі.

— Серйозно? Ти одружений? — вона зробила здивований вигляд, а потім з усмішкою додала: — І не сказав мені?

— Забув, пробач, — відповів я, поправляючи кепку. Сонце било в очі, змушуючи примружуватись.

— До речі, тобі подобається мій новий вигляд? — вона кокетливо покрутилася на місці.

— Коротка спідниця й топ? Це дуже… тенісно.

— Колись один невідомий тенісист сказав, що мені б дуже личила коротка спідниця та топ для цього виду спорту. Вирішила, чому б і ні? Це навіть трішечки…м… сексі.

— А ось за «невідомого» трішки образливо.

— А, то це був ти? — Вікторія знову удала, що надзвичайно здивована. — Я щось думала, що Орсо.

Я засміявся, похитавши головою.

— Твої ноги справді дивовижні та сексі, але за «Орсо» ти мені винна вибачення.

— Я жартую, коханий, — вона невпевнено підняла руку, проводячи своїми пальцями мені по шиї.

— Що ти там п’єш взагалі? — я нахилився ближче, впіймавши губами трубочку. — М.. молочний коктейль? У твоєму настрої щось підозріле, я думав там віскі, — пожартував я, але насолодився моментом.

— Дуже смішно. І взагалі-то, це мій напій!

— ОХ, пробачте за мою невихованість.

— Камі, — голос Луки повернув мене до реальності.. — Вже час.

Я схвально кивнув, повертаючись до Вікторії.

— Здається, тобі час зайняти своє місце за трибуною, — навіть трішки з сумом промовив я, натягнуто посміхнувшись.

— Бажаю тобі удачі, чемпіоне, — Вікторія зробила крок до мене та несподівано нахилилась ближче. Її м’які та пухкі губи зупинились в лічених сантиметрах від моїх. Здається, саме так вона хотіла мені підтримати, надихнути.. але я забув про все у цей момент. Просто дозволив собі на мить затриматися в її погляді.

Вона відступила, усміхаючись так, ніби знала, що зробила цей момент незабутнім. Я дивився їй услід, як вона легким, впевненим кроком рушила до трибун. Її постава, її витонченість у кожному русі — все це зачаровувало. Моє серце калатало, але вже не тільки від адреналіну перед грою. Вона озирнулась через плече, подарувала мені ще одну коротку посмішку і зникла у натовпі глядачів.

— Все. Не відволікайся. Зосередься, Камілло, — я вдихнув глибше, стискаючи ракетку. Корт був тепер моїм світом. Але… вже ніби не тим, як колись.. — Зосередься, бовдуре.