Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Відпусти!

— Не випендрюйся, а йди нормально.

— Ні!

До нас уже біг Антон із помічником. Павло побачивши чоловіків кинув мене і втік. Я не втримала рівновагу і шльопнулася на попу.

— Ізабелло, ви як? — запитав Антон і допоміг мені піднятися.

До нас підбіг Нейтан.

— Хто? — тільки й запитав він.

— Павло.

— Куди подівся?

Махнула в бік, що він утік.

— Уже сховався. Я йому влаштую, гад дрібний.

Антон із помічником відійшли вбік. Нейтан швидко оглянув мене, зрозумівши, що я в порядку, показав на машину.

— До побачення, — сказала Антону — Спасибі.

Мені тільки посміхнулися і махнули рукою на прощання. Нейтан сів на водійське місце. Я поруч на переднє.

— У тебе вже права є?

— Звісно, одразу зробив. Що він хотів?

— Хто ж його знає. Він хотів, щоб я пішла з ним. А я ні. То він почав мене тягнути за собою. Мені вже й так ніяково через синці на зап'ястях, тепер нові будуть.

Нейтан подивився на мої кисті й став більш суворим. До лікарні доїхали мовчки. Обстеження зайняло приблизно пів години. І це при тому, що брали всі можливі аналізи. І було багато різних фахівців. На голові виявили шишку. Але лікар сказав, ні чого серйозного. Перевірили серце, бо значилася серйозна операція. Загалом мене визнали абсолютно здоровою і поставили зелену позначку в страховці.

Наприкінці тільки запитала, як можна звести синці. Але мені порадили не турбуватися і що за кілька днів вони й самі пройдуть. Нейтан завіз мене додому переодягнутися, і ми поїхали на роботу.

— Я підібрав тобі хлопчиків в охорону.

— Угу. Потрібно мій байк відвезти для тех огляду. А то можуть не дозволити на ньому їздити.

— Я попрошу хлопців, тож не переймайся. Скажи краще, Павло тобі дзвонив? — я кивнула — Покажи його номер.

Нейтан собі переписав і повернув мені телефон.

Сьогодні наприкінці уроку з мови зайшла Мартіна. Жана зблідла ще сильніше, ніж під час зустрічі з Альфредом.

— Ваша Величність, — підірвалася моя викладачка.

Я з ввічливості теж встала і щиро посміхнулася.

— Доброго дня.

Мартіна щасливо посміхнулася. Подивившись на Жанну, запитала.

— У вас урок ще скільки?

Жінка перелякано подивилася на мене і випалила:

— Якщо потрібно, ми можемо вже закінчити.

— Ні, Ізабеллі потрібно добре вчитися.

— Ще пів години, — сказала я не голосно.

— Дорога, я буду в Анутана.

Я кивнула. Після відходу королеви Жана не могла толком отямитися. Я попросила перевірити в мене слова, що я вчила, і записати нові. Жінка взяла себе в руки і продовжила урок. Наприкінці мене похвалили, досить щиро. Щоправда нових слів не дали... Вона якось не розраховувала, що я їх так швидко запам'ятаю. Я попросила її дати мені наступного разу побільше, а потім уже цілі речення.

— Вибачте, я не звикла, що хтось так швидко мову вчить.

— Найпростіше це розмовна, — зітхнула я, — далі буде складніше, коли дійду до термінів за нашою спеціалізацією. Я можу вам переслати їх.

— О, буде чудово, я підготую переклад і запишу вимову.

Ми попрощалися, і я поспішила в кабінет Антуана. Перед ним на мене чекав Альфред і пара знайомих хлопців з охорони — Майкл і Гена.

— Привіт.

— Привіт, — сказали хлопці втрьох.

Альфред, не соромлячись, обійняв і поцілував мене.

— Я тут поспілкувався з одним типом тісно. Більше він тебе не потурбує.

— Дякую. Зайдеш?

У кабінеті в Антуана був король із королевою.

— А ось і наші дітки, — сказала щаслива Мартіна.

На слово дітки Альфред з чогось раптом зніяковів. Мартіна швидко підійшла до мене і міцно обійняла.

— Ти маєш чудовий вигляд, рідна. А як я тобі? Я почала займатися зі стилістом.

Я подивилася на Мартіну примружившись. Здається, вона почала нервувати. Я посміхнулася і сказала:

— Дуже добре. А ви до нас у гості зайдете?

— Обов'язково, — сказав король, — чув, у вас чудовий краєвид із даху.

Вечір пройшов у дружній сімейній обстановці, ні коли б не подумала, що можна так добре і весело спілкуватися з королівською родиною. Олександр закохався у вид з даху.

— Ви просто не уявляєте, як вам щастить. Я все життя живу не вище третього поверху. Палац у нас досить низький. І такі краєвиди для мене на вагу золота. До речі, Антуане, коли у вас весілля з цією милою дівчиною?

Антуан зніяковіло посміхнувся. Інга залилася рум'янцем.