Читати книгу - "Астальдо"

— Якщо нам не буде доплачено, — примружився Дварфін, — ми не тільки розірвемо з вами всі угоди, але й оповімо іншим Кгазад[140] про вашу жадібність і нечесність…

Фіндекано знав, як потрібен батькові союз з Наугрім. Розбудова Барад-Ейтель вимагала робочих рук, щоб плавити метал, потрібні були руди… Він мовчки відстебнув застібку, торкнувся до неї вустами і поклав на стіл…

— Шановний майстре Дварфіне, — мовив Нолофінве все тим же холодним голосом, — розкажіть мені, як ви оцінюєте коштовності.

— О, це ціла наука, князю Ельвів… Почнемо з найдорожчих… Діяманти…

— Як би ви оцінили цю прикрасу?

Князь зняв з руки персня, в якому пишався діямант розміром з невеличкий горішок. Фіндекано пам’ятав цей камінь з дитинства — він завжди був на батьковій руці.

— О, якщо брати в дорогоцінному камінні, то…

— Вона коштує більше за цю застібку?

— Набагато, князю Ельвів… Набагато більше…

— Я міняю цього персня на застібку з аметистів… Чи буде це справедливим?

Обидва Наугрім, котрі пожирали очима діямант у персні, одночасно вигукнули «так!».

Нолофінве поклав персня на стіл, і забрав аметистову застібку. Наугрім навіть не звернули на це уваги — вони одразу ж вчепилися в княжого персня, намагаючись краще роздивитися діямант.

— Сподіваюсь, шановний Дварфіне, — мовив князь з легким усміхом, — що довколишні Кгазад будуть говорити тільки добрі слова про мешканців Ейтель-Сіріону…

— О, так! — вигукнув Дварфін, — ми донесемо вістку про вашу щедрість до самого Белегосту, де володарює мій брат Фрор! Ходімо, небоже, ходімо швидше!

І він додав щось своєю мовою, але обом Ельдар не потрібен був перекладач — батько і син чудово зрозуміли, що Науг вважає їх за дурнів, котрі здатні обміняти діямант на аметист та ще й усміхатись при цьому.

Коли за Наугрім зачинилися двері, Нолофінве все з тим же усміхом прикріпив застібку до куртки сина. І опустив очі, коли побачив сльозу на щоці молодого воїна.

— Це буде тобі наука, — мовив, — побачиш Наугрім — ховай все цінне…

— О, немає меж моїй вдячности, — відповів юнак стиха, — однак, ці істоти вважатимуть нас за дурнів і невігласів…

— Але вестимуть з нами справи, в надії нажитися ще більше…

— Татку, твій перстень… Я пам’ятаю твої руки над моєю колискою… Твої ласкаві руки… І сяйво цього каменя…

— О, я знайшов його сам на півночі Аману… І персня теж зробив сам… Коли ми заженемо тварей в печери Ангбанду, я зроблю собі іншого — і тільки… А ця застібка… Я знаю, чиї руки робили її, знаю і те, що нині у майстра лише одна рука… Я знаю, як дорога вона тобі — не вартістю, вигаданою Наугрім, теплом долонь Руссандола… Не шкодуй персня, синку — твоя сльозина дорожча мені за всі діяманти Валінору.

Фіндекано подивився на батька ледь розгублено — він ніколи не чув від нього подібних слів.

— Дитя моє, - мовив Нолофінве, — найстрашніше для мене — втратити тебе. Пам’ятай про це, мій Астальдо, моя дорогоцінність… Я вже втратив одного сина — бережи себе, лучнику…

- І ви теж… Ви теж…

Фіндекано притулився обличчям до батькового плеча і похапцем вийшов геть — приготуватись до завтрашнього виступу. Коли він нарешті владнав усі справи, переконався, що його загін теж готовий підхопитися з першим покликом срібної сурми, то помислив, що заслужив на кілька годин дрімоти… Ні, навіть справжнього сну.

Та в його покоях на нього очікував гість.

— Я говорив йому, — доповів незадоволено Ант, — що ви зайняті, і прийдете пізно… Але ця істота наполягає…

Ант вже чудово вивчив квенья, і тому був певен, що «істота» його не зрозуміє. На Фіндекано очікував молодший з двох Наугрім, наймення якого юнак не знав і досі.

— Я уважно вас слухаю, — мовив юнак на синдарині, - вельмишановний…

— Мене звати Азаггал, — мовив науг хрипко, — Азаггал, син Фрора. За нашим звичаєм, мій батько, правитель Белегосту, відправив мене у мандри з моїм дядьком по матері, щоб я набрався розуму, і навчився корисним речам… Я вчуся, бо є зовсім молодим Кгазад…

Фіндекано не втримався, щоб не кинути погляд на бороду цього юнака. Заросле волоссям лице придавало Наугрім якийсь замшілий вигляд, неначе вони були однолітками Арди.

— Я слухаю вас, княжичу Кгазад…

— Син Великого Князя може пояснити молодому учневі, чому його батько обміняв діямант на аметист?

Фіндекано з хвилину дивився на Науга. Тоді зітхнув.

— Нехай пробачить мене княжич Белегосту, але у нас, Ельдар, інше розуміння цінності речей. Цю застібку подарував мені друг… Найближчий друг… Побратим… Княжич Кгазад розуміє, що це таке?

— Ні…

— Особа, ближча за брата. Рідня по духу… Він зробив її власноручно, домагаючись досконалості. Ця річ… вона була останнім витвором його рук… Обох рук… Мій брат потрапив в полон, його катували… в Ангбанді. Не оповідатиму подробиць, але він зостався без правиці…

— Можливо я знаю його, — мовив Науг, — я бачив володаря Гімрінгу, рудоволосого Ельва, правиця якого була з заліза… Досить вправна робота — говорять, що одного з його братів. Маедрос Високий… Так його називали…

— Маедрос, — сказав Фіндекано, — о, так… Маедрос…

— Говорять, він намагається обробляти камені однією рукою… І б’ється лівицею на мечах…

— Мій брат є нескореним. Тим дорожчим для мене є його дар… Перстень же з діямантом був дорогим моєму батькові як пам’ять про Аман Благословенний. Однак, Великий Князь пожертвував своєю пам’яттю задля мене. Він знав, що мені буде дуже боляче втратити витвір побратима.

Науг думав… Думав так довго, що Ант почав нечемно покашлювати, не знаючи, як витурити набриду геть. Зрештою він озвався стиха:

— Це був гарний урок, княжичу…

— Фінгон, — сказав Фіндекано з усміхом, — Фінгон Астальдо, князь Дор-Ломіну…

— Князю Фінгоне, — повторив Науг, — я буду міркувати над вашими словами.

Коли Азаггал подався геть, Ант мовив насмішкувато:

— Я думав, що він прийшов щось випрохати у вас… О, ці Наугрім… Жадібні до блискіток, мов сороки…

— Може, він таки вивчить цей урок, — сказав Фіндекано лагідно, — і зрозуміє, що є інша цінність речей, окрім вигаданої його народом. Зрештою, Наугрім не є лихими і погодься, що без їхньої допомоги Валарауко обрушив би міст разом з нами…

— О, цей водяний удар — то було чудово, — погодився Ант, — однак, всі Наугрім є жадібними і захланними. І такими й залишаться, доки стоїть Арда.

З першим променем Анару Ант обережно розбудив свого воєводу, а ще через кілька годин військо Нолофінве вже виходило з фортеці, обережно пробираючись поміж купами мертвих орків. Фіндекано нарешті зміг обійняти брата — в