Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пригоди бравого вояки Швейка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди бравого вояки Швейка" автора Ярослав Гашек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 116
Перейти на сторінку:
Далі видав команду:

— Вправо глянь! — і ми стали приглядатися наслідникові престолу, як він припинає медалі. Один лейтенант держав ті медалі на порцеляновій салятерці, а найясніший пан наслідник престолу брав одну медалю по другій і причіпляв воякам на груди.

Підходить пан наслідник престолу до мене… Я підкидаю вгору голову і салютую. Він пришпилює мені медалю, але я чую, що його рука дрижить. Два рази таки добре шпигнув мене в тіло. Я ледве стримався, щоб не крикнути. Я гляджу йому гостро в очі, а він так само мені. Тоді він до мене каже:

— Спочинь! Чи я вас, вояче, десь уже не бачив? Чи були ви може в Брандисі? Було це при інспекції кілька тижнів тому…

— Мельдую послушно, що в Брандисі я не був, але одного разу довелося мені їхати до Молодої Болеслави по анґорського кота до одного пана Свободи. Той пан Свобода…

Не докінчив я ще казати про того пана Свободу, а найясніший пан наслідник тільки витріщив на мене очі, подав мені руку і сказав:

— Ґратулюю вам за відзнаки!

По тих словах підійшов до чергового вояка… І так обійшов нас усіх. То була парада, кажу вам, камрати. А тепер, ходіть, хлопці, до мене і понюхайте мою руку, котру стискав найясніший наслідник престолу. Беріть, нюхайте, щоб не казали, що я, може, скупий чи нещирий…

Після тієї паради ми обідали разом зі старшинами. Якийсь полковник сидів перший, а кадет, що повів нас на той обід, поучував і грозив нам усім воякам:

— Вояки! Герої! Будете обідати разом з панами старшинами. Памятайте, що носите медалі і що війна поробила з вас людей. Тому не поводьтеся при обіді, мов свині. Страви подаватимуть на полумисках насамперед вам. Не гадайте собі, що мусите самі те все ликнути. Ні, голубчики! Треба взяти тільки трошки, бо відтак братимуть з полумиска ще панове старшини. Це собі добре в пам’яті закарбуйте. Ви є герої, а героям не слід багацько їсти. Не забувайте, що ви є гістьми пана наслідника престолу, отже при столі не галасуйте, не мляскайте язиками, не цмакайте, мов поросята, і не штовхайте себе взаємно ліктями. Також в питті будьте скромні. Героям, властиво, навіть не ялося пити взагалі. Прийняття у пана наслідника престолу — це не хрестини або поминки у вас вдома. А тепер на честь престолонаслідника: Гурра! гурра! гурра!

Крикнули ми те «гурра» і кадет посадив нас довкола столу.

При тім дальше нас остерігав:

— Пан полковник, — каже, — буде на вас глядіти і як помітить, що хто з вас забагато їсть, то покарає прив’язанням до стовпа.

Кельнери принесли нам тарілки, ножі і виделки. Насамперед дали нам зупу. Ми вихлептали її дуже швидко, бо хіба пани старшини не могли проти цього нічого мати. Це не було з полумиска. Кадет ходив коло нас і щось невдоволено бурмотів під носом.

Стали відтак приносити на полумисках вепрову печеню, але дуже малі пайки. Пан полковник припрошував нас, щоб ми брали більше, ніж по одному кусникові, але знов кадет грізно моргав на нас очима, щоби ми не брали. І чорт лисий знав, кого слухати?! Я подумав собі, що може полковник умисне тільки пробує нас, щоби відтак покарати прив’язанням. Але апетит переміг мене і я стягнув собі з полумиска три куски печені. Все одно, думаю. Така оказія вдруге не легко трапиться. А той песик кадет копає мене ззаду в ногу. Я встаю і кажу до кадета:

— Пан полковник виразно нас припрошує, щоб ми брали більше і про прив’язання до стовпа нічого не згадує. Отже я беру більше. Пан полковник є моїм зверхником і як накаже мені, то я все стереблю! Так є, пане кадете, стереблю все до крихти і до краплі. Не забувайте, що мені сьогодні Їх Цісарська Високість подали руку.

В хвилині, коли полковник помітив моє непорозуміння з кадетом, пан кадет негайно від мене відчепився і пішов собі геть.

Подали кнедлі з капустою. Я наклав собі на тарілку стільки, що аж старшини витріщили очі. А що ж? Чи мав я скромничати, мов панночка? Гадаю собі: подивися один з другим, що герой потрапить!

Відтак була ще теляча печеня і печені курята з зеленим горошком, але вже тільки для панів старшин. До столу подали пиво, а на дорогу дали нам до польових фляжок руму. Той рум я вже, на жаль, випив у поворотній дорозі з Підгорець.

Так пережив хоробрий вояка Швейк великий день свойого воєнного щастя.

У стрілецьких ровах

Війна на східному фронті переходила поволі у війну типово позиційну, бодай під осінь і зиму. Позиційна війна була таким воєнним страхіттям, якого не передбачив ніякий ґенеральний штаб, ніякий воєнний ґеній.

Люди влазили глибоко в землю, так як їхні давні предки — печерні люди і поволі, але постійно перетворювалися на тварин. Урядово це називалося: позиційна війна.

Тому, коли до 91-го полку надійшла маршкомпанія, для заповнення дір в окремих компаніях, ніхто не дивувався, що одного пополудня заповіли перегляд мундирів і крісів. Кріси перевіряв оберлейтенант Лукаш тільки поверхово, запитуючи вояків:

— Набитий? Чи замок ще функціонує? Ну, то гаразд.

В інших компаніях не йшла справа так гладко. Там старшини верещали:

— І це має бути вичищений кріс? Мати Божа! Ти морська мавпо! Я тобі так випуцую кріс, що тобі око вилізе! Ти мамин сину! Ти офермо! Два тижні лежить тут, як стерво, і жере цісарський хліб, а кріс невичищений! Я тебе навчу! Як кріс зіпсується, то заплатиш за нього, драбе один!

Полковник Шредер наказав вправлятися і повторювати з вояками муштру. Лукаш виконував цей наказ таким способом, що перед полуднем казав воякам йти за село в поле, а пополудні мали шаржі тримати з вояками школу. Також ця школа не була у Лукаша дуже гостра, бо більше в тій школі оповідали шаржі масних анекдотів, ніж вчили всяких реґулямінів. Тільки один кадет Біґлер виконував свої обов’язки дуже совісно і переводив школу, мов за мирного часу в касарні.

Приловив його одного разу на такій дуже совісній школі оберлейтенант Лукаш. Біґлер переводив вправи в салютуванні і постійно поправляв рухи вояків. При тім дуже сердився і прозивав своїх нещасних вусатих і завошивлених учнів.

— От ідіот! От скінчений ідіот, — подумав оберлейтенант Лукаш. — Завтра каналія може впасти трупом, а сьогодні журиться тим, щоб «малий палець руки вояка був при салютуванні на рівній лінії з оком». А то півголовок! Господи! І кому ці всі блазенства

1 ... 104 105 106 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояки Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояки Швейка"