Читати книгу - "Сини змієногої богині"

відзначалися житейською мудрістю і глибоким державним розумом. В різні часи різні автори називали різні імена семи мудреців світу – загалом біля 20 чоловік (в їх число входив і скіф Анахарсис), але частіше всіх чотирьох: Фалеса, Біанта, Солона і Піттака (також часто називали Клеобула, Хілона і Періандра). Свої думки – в першу чергу з питань практичного життя, мудреці світу висловлювали у формі афоризмів (гном): «Краще всього – це знати міру» (Клеобул), «Нічого занадто» (Солон), «Пізнай самого себе» (Хілон), «Зберігай міру» (Фалес), «Нажива ненаситна» (Піттак), «Погані люди складають більшість» (Біант). ">[53]

Інший великий скіф, мислитель і винахідник VI ст. до н. е. Анахарсис теж уславився в Афінах як видатний лікар. (До речі, він теж вважався одним із семи мудреців світу, йому приписують винахід тліючого трута, двозубого якоря і міф (легенду) про золоту стрілу, придатну для польоту людини у майбутнє. Більш детально про Анахарсиса в історичному романі автора «Ольвія».)

При дворі боспорського царя Мітридата VI Євпатора постійно жили скіфські лікарі. Вони використовували зміїну отруту як засіб лікування при багатьох хворобах. Недарма ж славнозвісний старогрецький лікар V–VІ ст. до н. е. Гіппократ спеціально відвідував Північне Причорномор’я, аби ознайомитися з медициною скіфів.

Скіфські лікарі готували Мітридату теріаки – лікувальні суміші з майже 70 речовин – лікарям інших країн боспорський владика не довіряв. Мітридат цікавився зміями. Власне, їхньою отрутою. І тут скіфські лікарі були йому добрими помічниками і навчителями. Люди Мітридата з веління, звичайно, царя, ставили жахливі досліди: дозволяли зміям кусати засуджених до страти людей, а тоді пробували різні способи лікування. І все було дарма, адже спасу від укусу змії ніхто не знав. А ось скіфи знали його, і це страшенно інтригувало Мітридата. Отрута змії була найзручнішим способом усунення невгодного – діяла швидко і надійно. До того ж на випадок викриття убивця не міг бути покараним, адже укус змії називався «божою карою» і той, хто підсунув змію, вважався виконавцем волі богів…

Пліній Старший: «По всьому світу заради здоров’я розвозять скіфську траву…»

Лікар-фітотерапевт, доктор медичних наук Євген Товстуха розповідає у своїй книзі «Раджу ліки, перевірені часом» про українську народну медицину, вік якої він нараховує 12 тисячоліть; наводить конкретні поради щодо застосування ліків рослинного походження, подає 630 рецептів фітопрепаратів (ліків із трав). Розповідає і про найбільш поширені рослини, якими користувалися у свій час ще скіфські знахарі (та й до скіфів їх теж знали, зокрема трипільці). Це хоча б спориш звичайний, кропива дводомна, подорожник великий, деревій звичайний, м’ята польова, медунка лікарська, підбіл звичайний, чебрець звичайний, спаржа лікарська… Ці рослини (як і багато не названих тут, але популярних в народній медицині) використовуються в медицині тисячоліттями.

Серед цих та інших, не названих тут цілющих трав, у скіфських лікарів були дві загадкові рослини. Це – хаома, а також рослина, що описово називається солодким коренем.

Почнемо з першої. У давньому Ірані, ще до Заратустри, жерці й воїни під час релігійних обрядів пили сік рослини, що її вони називали хаомою. Під час споживання перебродженого соку вони хмеліли, впадали в транс і переживали ніби почуття безсмертя. Чи екзальтації. Збуджуючись, бачили якісь видіння, сила їхня тоді збільшувалася і вони відчували себе чи не богатирями.

Хаома у давніх іранців – ритуальний напій, що його славили як могутнє божество, а також рослина, із соків якої його й одержували. Але й досі лишається загадкою – яка саме рослина в давніх іранців називалася хаомою (подібна рослина-напій-божество – сома,[54] відома з індійської міфології). Тож напій той (і рослина) використовувалися чи не з часів індоєвропейців. Або це якась одна рослина, відома, до речі, на Північному Кавказі, в Середній Азії, Ірані та Індії, або кілька різних рослин, що мали наркотичні й галюциногенні властивості. Різні дослідники під хаомою розуміють і коноплі, і блекоту, і молочай, і ревінь, а дехто й мухомор, але ясності немає. Можливо, що при підготуванні напою сік змішували з молоком і додавали в нього ще якесь зілля, що його секрет знали тільки жерці. Згідно з Авестою, а також Ріґведою хаома має жовто-золотистий колір і росте переважно в горах. Вживання хаоми викликає приплив свіжих сил, викликає явне загострення розуму, зміцнює здоров’я, сприяє довголіттю, це його і відрізняло від інших напоїв (пиво, вино), що притлумлювали розум (як вони притлумлюють і нині), пробуджували гнів і несамовитість. Ось чому хаома вважався – на відміну від пива-вина, – божеством. Хоча не виключено, що хаома викликав наркотичну залежність, руйнував психіку і, врешті-решт, вів до деградації особистості, а це вже лихо, сильніше за пиво чи вино.

Але були й інші думки. Ось уривок з Авести. Вранці Хаома підійшов до Заратустри, який запалював жертовний вогонь та співав гімни. Його запитав Заратустра: «Хто ти, о муже, якого я побачив як найкращого у всьому тілесному світі, по своїй зовнішності осяйний, безсмертний?»

І відповів йому Хаома праведний, який перемагав саму смерть: «Я єсмь Хаома праведний, який перемагає смерть. Збирай мене, Спітамі, вичавлюй мене в їжу».

І тоді мовив Заратустра: «Поклоніння Хаомі. Добрий Хаома, гарно створений Хаома, правильно створений Хаома, добрий цілитель, красивий, доброчинний, побідоносний, золотоколірний, із свіжими гілками, що (його) смакував кращий, і для душі в дорогу (в той світ) запасся».