Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Тоді й почалося прославлення хаоми, який дарував людям духовні й тілесні достоїнства. Він навіть сприяв народженню кращих дітей і праведного потомства, надавав чоловіків старим дівам, доставляючи багато насолод.

Очевидно, спершу хаому вживали як напій тільки на певні свята, а пізніше його почали вживати жерці, вельможі, правителі, і він набув широкого поширення. Вживати хаому скіфи навчилися ще під час свого перебування в Передній Азії. Особливо на похоронах. Та й на інших заходах чи святах.

Але що то за незвичайна рослина хаома і яке її народне (чи якесь інше) найменування, так і залишилося загадкою (а певно ж, у скіфів хаома звалася якось по-іншому, по-своєму).

Так само досі ще цілком не розгадана таємниця і другої скіфської знаменитої рослини, популярної у сколотів, так званий скіфський корінь. (Скіфським його називали інші народи, самі ж скіфи, очевидно, називали той корінь якось інакше. Можливо, просто корінь, епітет скіфський додали вже інші, адже корінь той, як і сама рослина, були у ті часи популярні в багатьох народів. Про нього писав ще Пліній Старший (23 або 24–79 рр.) – римський письменник, учений і державний діяч, автор праць з природознавства, історії Риму, військової справи, філософії (він загинув під час виверження вулкану Везувій). Зберігся його капітальний труд (з 37 книг «Природнича історія»). Так ось, Пліній Старший писав:

«По всьому світу заради здоров’я людей розвозять скіфську траву від Меотійських боліт…»

Що ж це за така трава? Чи не панацея від усіх недуг, що її, якщо вірити Плінію Старшому, розвозять по всьому світові?

Скіфська трава. Але не будь-яка (трав багато), а лише якась одна. А ще той загадковий солодкий корінь, званий скіфською травою, величали триквіткою. (Очевидно, ця трава мала квіти?)

Самі скіфи називали її солодким коренем, тож ясно, що для лікування використовувалась не вся рослина, а лише її корінь.

Солодкий корінь ріс у Меотійських болотах. Принаймні там його добували і звідти він розвозився не тільки по Скіфії, а йшов на експорт – «по всьому світові». І з того золотого кореня скіфські знахарі й лікарі виготовляли цілющий бальзам, склад якого (в нього вочевидь, крім самого солодкого кореня, входили і якісь інші компоненти) так і залишився загадкою.

За легендою, золотий скіфський корінь допомагав швидко загоювати рани, відновлював силу (навіть поранені чи ослабілі після його вживання могли легко натягнути тугу тятиву лука) і спритність, ослабілому чи пораненому знімав біль – навіть зубний. У ньому була божеська сила, і цьому вірили не тільки скіфи, а й греки та інші народи тогочасного світу, але так ніхто й не міг розгадати, що ж це за корінь, якої рослини, і чому вона росте тільки в далекій Скіфії і лише на Меотійських болотах?

Теофраст (справжнє ім’я Тіртам, 372–287 рр. до н. е.), один з перших ботаніків, природознавець і філософ Давньої Греції, учень і друг Аристотеля, у своїй праці «Про рослини» писав: «Солодкий скіфський корінь… Він росте біля Меотиди: корисний проти ядухи, проти сухого кашлю і взагалі проти грудних хвороб; крім того, з медом корисний проти ран, може також задовольняти спрагу, якщо тримати його в роті; а тому, як говорять, скіфи задовольняються ним…»

Про цілющі властивості солодкого кореня скіфи дізналися, очевидно, від персів під час своїх походів у Передню Азію (а вже потім виявили місця, де він росте вдома) – тамтешні мешканці називали його одним перським словом «салеп». Перські воїни завжди брали його з собою в походи (чи шукали в інших краях під час походів) і охоче жували його – кілька бульбочок кореня рятували не тільки від ран чи якихось інших недуг, а в першу чергу знімали втому й відчуття голоду при відсутності харчів, надавали сили й бадьорості.

Як тільки воїн споживав кілька бульбочок салепу, почуття голоду зникало, у тілі з’являлася бадьорість, свіжість, сила, і тоді воїни й по кілька днів могли обходитися без перепочинку – воістину чудодійний корінь салеп!

То що ж це за диво таке – салеп? Що за цілюща і незвичайна рослина – скіфський корінь, званий персами салепом?

Є така родина однодольних багаторічних рослин – зозулинцеві. Трав’яні ліани. Квіточки в неї різноманітного забарвлення, запашні, з медвяним духом. Ростуть зозулинцеві на луках, болотах, у вологих місцях, лісах, чагарях тощо. З 20 тисяч видів зозулинцевих в Україні росте близько сімдесяти. Серед них венерині черевички, любка дволиста та інші.

Так ось, бульбовидні корені деяких зозулинцевих під назвою «салеп» використовуються й нині в народній медицині – ось уже яке тисячоліття поспіль!

Їх вживали скіфи, а ще раніше перси. В пізніші часи запорожці в походах – для підняття бадьорості й сили.

Сьогодні цілющі властивості салепа дещо забуті, як забутий і склад скіфського бальзаму – із яких степових трав чи їхніх компонентів він складався, що піднімав на ноги ледь чи не мертвих? Хто тепер скаже. Як немає і впевненості, що перський салеп і скіфський солодкий корінь – це одна й та сама рослина.

Але скіфська народна медицина знала й курйози.

Ось кілька з них.