Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Щоб позбутися зубного болю, потрібно потерти десну, де болить зуб, кісточкою із правої (неодмінно з правої!) ноги жаби.

Щоби вигнати з кибитки (чи з будь-якого іншого помешкання) цвіркунів, треба повісити за клешню живого рака, хай він висить доти, доки не почне псуватися (у ті часи цвіркуни у житлах були аналогом наших нинішніх прусаків), і цвіркуни зійдуть геть. Якщо ж повісити його на дереві – з нього пропаде вся гусінь.

Щоб знищити в собі всяку хіть до недостойної особи, – треба, прохолодивши у склянці води шматочок розжареного заліза, сказати на воду словами так, щоб дихання торкалося води: «Іменем Адоная, хай згасне у мені пристрасть до Н., подібно до того, як залізо вихололо у цій воді!» Повторити п’ять разів і негайно випити воду. (Ми тепер знаємо, що вода має своєрідну «пам’ять».) Ритуал цей слід зробити у вівторок, при місяцеві, що «худне»…

Не треба думати, що європейські знахарі та маги тих часів (чи й пізніших, включно аж по наші дні) далеко відійшли у своїх порадах від скіфських своїх колег.

Ось один з їхніх рецептів з циклу «Герметичні (магічні) засоби лікування»: якщо у пацієнта випадає волосся, то магнетизер, що має здорове волосся, може передати пацієнтові усі якості свого волосся, якщо обріже кілька пасем (непарну кількість) та покладе їх у воду, якою пацієнт щодня змочуватиме свою голову.

Щоб вилікувати хвороби шлунку і, головним чином, нирок та міхура, треба зварити шматок свинини в урині хворого, дати тричі википіти, добавляючи свіжої, а потім дати з’їсти свинину собакам.

Щоб залікувати рану, потрібно, коли сонце і місяць знаходяться під знаком Рака, покласти у горщик кілька живих раків, закрити його, замастити герметично і розжарювати, поки раки не перетворяться на білий порошок. Цим порошком присипати рани.

Від звичайної лихоманки – покласти у шкаралупу грецького горіха живого павука, заклеїти щілину воском, і, зашивши в ганчірочку, носити під ложечкою. Коли павук здохне, лихоманка мине.

У царя Гнура було чотири дружини – три сколотки, а одна еллінка. Вона й народила Гнуру двох синів: Савлія та Анахарсиса.

Перший вдався воїном, справжнім скіфом, для якого бойовий кінь, лук і мечі – все його життя, а другий – мудрецем удався. Крім батькової мови, знав ще й материну, еллінську. І зовсім байдужим був до бойового коня, без якого скіф не уявляє свого життя, до лука чи меча. Зброю йому заміняло слово. Дотепне, образне і мудре. Тож після смерті батька шляхи братів розійшлися: Савлія, як старшого в роду вибрали царем, Анахарсис же, більш схильний не до влади та меча-акінака, яким і втримують владу, а до слова мудрого, помандрував у Грецію – до тамтешніх мудреців. Еллінські філософи тільки дивувалися ясному розумові скіфського царевича й охоче з ним бесідували. Це про нього, мандрівного скіфського любомудра, розповідає у своїй книзі «Про життя, вчення та висловлювання знаменитих філософів» Діоген Лаертський: «У вільнодумстві своєму він був такий, що це про нього пішла примовка: «Говорить, як скіф».

В Афінах Анахарсис прийшов до будинку Солона[55] і велів одному з рабів передати, що до господаря завітав Анахарсис, щоб його бачити і стати, як можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу передати, що друзів, звичайно, заводять у себе на батьківщині. Та Анахарсис передав через раба, що Солон якраз у себе на батьківщині, то чому б йому і не завести друга? Вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом.

Це він, скіф Анахарсис, сказав, додає далі Діоген Лаертський, що виноградна лоза приносить три грона: гроно насолоди, гроно сп’яніння і гроно огиди. Це він, Анахарсис, коли плив у Грецію на кораблі та дізнавшись, що товщина корабельних дощок чотири пальці, зауважив: корабельники пливуть на чотири пальці від смерті. А на запитання, які кораблі безпечні, відповів: «Витягнені на берег».

Коли ж в Афінах один мешканець почав над ним насміхатися, ще й дорікати його тим, що він варвар, скіф Анахарсис відповів:

– Кажеш, що мені є ганьба моя скіфська вітчизна? А ти ганьба своєї вітчизни!

І коли його запитали, що хороше в людині, а що погане і добре водночас, відповів: «Язик». А якось один афінянин – юний, але з тих, хто вже нахильці глушить вино, почав його з п’яних очей ображати, і Анахарсис спокійно йому відповів:

– Якщо ти, хлопче, за молодих літ не можеш винести вина, то в старості тобі доведеться носити воду.

А ще любив Анахарсис за ясною бесідою і гарне вино. Тільки дивно йому було, що греки розбавляють вино водою.

– Вино славне своїм хмелем – прудконогим конем, – говорив він. – Ви ж розбавляєте вино водою, убиваєте прудконогого коня, а натомість осідлуєте лінивого вола.

І навчив греків пити нерозбавлене вино, і греки відчули в ньому смак. І звідтоді казали:

– Цей скіф – мудрий чоловік. Ану, вип’ємо ще під скіфа… нерозбавленого…

Звідтоді греки, коли пили вино, то казали один одному: