Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спалені мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалені мрії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спалені мрії" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 122
Перейти на сторінку:
й між собою не миряться.

– Мені старі давлять, а ці вже якраз. – Павло, взувши й другого, роздивлявся їх на ногах. – А він нехай у моїх походить, чи й не парубок, – кинув декілька косяків на Василька. – Свої Любі віддасть, її ровесниці вже в школу ходять, і їй час, бо наступного року тітка здорова буде серед малих, сміятимуться з неї, як зараз із мене.

Мар’яна мовчки провела їх до дверей, потім ще трохи постояла серед двору, дивлячись, чи не штовхаються вони по дорозі. А коли й Ванько з Любочкою вискочили з хати, зав’язала їхні хустки на голові тугіше й вивела за хвіртку. Повернувшись, теж сіла до столу. Кусень хліба і їй здавався таким смачним, що навіть крихти згрібала рукою і кидали до рота.


Прибравши в хаті, пішли з Анютою пиляти Максимові дрова. Але побачивши у своєму провулку Віктора Ігнатовича, спинилися і завмерли, очікуючи нових поганих вістей.

– Була б тобі дитина, якби не я, – бурчав він, ведучи до двору Ванька. – Така віхола закрутила, що його, мов пір’їну, підняла, ледь за ноги спіймав, як того бусла. Чи ти його зовсім не годуєш? – відчитував її немов дружину. – Мабуть, і пуду не важить разом з одежею, – підняв його за комір старенького ще Павлового пальтечка і поставив на місце.

– Та воно ж ущухло, я й пустила пробігтися – старших у школу провести, – виправдовувалася, а сама чекала, що ж далі буде. – Топити в нас нічим, і з їжею вже давно погано, тому й діти мов пташенята поставали, – хвалилася своєю бідою, а сама приготувалася щось про Тимофія почути, бо з тих пір, як забрали брата, вони з Ігнатовичем жодного разу не розмовляли. – Може, до Різдва якось і дотягнемо, а потім один Бог знає, що робитимемо, – смикала ґудзики на своїй старій куфайчині.

– Якби так було скрутно, чоловіки б тут стежку не топтали, – кивнув на провулок. – Бач, не забувають, вранці дрова возять, а ввечері, цікаво б знати, з чим приходять? – колов її знайомим поглядом. – Можливо, і в мене таке є? – додав не соромлячись.

– Не про гостей зараз мова, а про їжу, про паливо та про сіно, бо й корові давати нічого, – все ж їй було незручно. – Нічим не допоможете? Нас із цієї хати троє на полі працювали, а нічогісінько не отримали, – надіялася хоч на якусь допомогу.

– А що давати? У колгоспі так, як у вас, – нічого не виросло, і теж корів годувати нема чим.

– Може, худобу яку різати будете, то хоч кістку для борщу… – так було боляче у грудях, що вона й доказати не змогла. – Правду вам кажу, діти голодні, – клялася, а по холодних щоках текли сльози. Витираючи їх, знову заглядала в його очі – благала.

– Якщо дорізатимуть якусь худобину, то, може, тоді… – здається, він відчув її тривогу. – Скажеш Никифоровичу на всякий випадок, – затримав на ній свій погляд, – нехай кіл три тобі приховає. – Сам зиркнув по боках, аби переконатися, що його ніхто не чує. – І дров нехай хоч трохи завезе, коли до лісу поїдуть, – помітив, що в неї аж очі зблиснули від радості. – Бач, яку стежку залицяльники протоптали, ширша, ніж дорога на вулиці, – знову, поглянувши на слід від санчат, намагався її вколоти.

Мар’яна стояла мовчки. Навіть не мала надії, що вона щось отримає. Але від того, що їй обіцяли, на душі стало легше.

– Наговорив бозна-чого й подався далі, – подала свій голос Анюта, вийшовши з пилкою із хліва. – Добре, що не сперечалася, ладком з ним треба. Може, й справді м’яса нам перепаде? – хотілося і їй вірити в обіцяне. – Ми б місяць від’їдалися на трьох кілограмах, – уже й пах їй той наваристий борщ із кісткою. – Чого довго чекати, я зараз же збігаю до Никифоровича, щоб про нас не забув, коли щось різатимуть. – Відчувалося, що в ній спалахнула радість.

– То пусті балачки. На фермі все перелічено, зовсім недавно з району комісія була, тож за кожну голову відповідатимуть. Даремно надіємося, що нам щось перепаде, навіть якщо зляжемо. – Вона знову аналізувала все з холодною головою. – Зараз Ігнатович з усіма такий хороший, до людей розмовляє, у двори заходить, усім доводить, що кращого голови й бути не може. Кого залякав, кого посадив після тих зборів, тепер проти нього ніхто й слова не скаже. Василя та Харитона органи попередили на перший раз, але справу не закрили, одне слово – і поїдуть на Соловки. Ігнатович у район доповів, що тут ненадійний люд був, а він зумів порядок навести. – Вона вже сумно дивилася на його сліди, які швидко занесло снігом. – Дід Сава вважає, що демократія скінчилася, хоча й тривала зовсім недовго – всього один місяць після війни. Знову нема кому за нас заступитися, – навіть на небо поглянула, бо й там, здається, ніхто не збирався.


Страшною була зима сорок сьомого – сорок восьмого років. Похмурі голодні люди не говорили часто про голод, бо рідко на вулицю виходили, а під весну село взагалі ніби вимерло, точнісінько як у тридцять третьому. Наставали такі часи, коли на день варили по одній картоплині та видоювали з голодної корови, яка сама вже не стояла на ногах, склянку молока. Діти все частіше не ходили до школи, там майже щодня хтось непритомнів. У кожній хаті були лежачі. Слідом за знесиленням йшли хвороби.

Злягла й Мар’яна. Уже два тижні, як вона зовсім не піднімалася. Справлялися по дому тепер тітка Анюта та Павло, та й роботи було не так багато, бо і комора, і погріб, і хлів були

1 ... 104 105 106 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалені мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалені мрії"