Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 156
Перейти на сторінку:

— Бачу, ти втомився за день, капітане, — сказав Каїров. — Обіцяю не затримувати довго. Викладай свою версію про діло шофера Дешина.

— Я не можу цього зробити, — збентежився капітан. Тут же виправився: — Жодної особливої моєї версії не існує. Є одна спільна версія, встановлена слідством і підтверджена судом.

— Одна так одна! — трохи незадоволено пробурчав Каїров. — Цю версію я і мав на увазі.

— Чотирнадцятого березня о двадцять другій годині десять хвилин з міського відділення міліції подзвонили воєнному комендантові. Сказали, що на третьому кілометрі за Рибальським селищем стоїть наша машина й під нею — мертвий офіцер.

Слідство встановило, що машину водив шофер місцевого гарнізону рядовий Дешин Микола Миколайович. Сидячи за кермом — думаю, у п'яному стані, — він збив майора Сизова Валерія Ілліча. Покинувши смертельно пораненого майора стікати кров'ю, шофер Дешин від страху, що охопив його, втік у гори, а точніше, дезертирував…

— Його знайшли?

— Він повернувся сам. Але через добу. Отож… У пред'явлених звинуваченнях шофер Дешин визнав себе винним. За скоєні злочини Дешин засуджений до розстрілу.

— Це мені відомо.

Каїров якийсь час задумано дивився повз Чиркова на стіну, де в невеликій лакованій рамці висіла картина, що зображала берег моря: кипарис і яхту, білу-білу, на рейді. Потім сказав несподівано офіційно:

— Капітане Чирков, у мене ще одне запитання. Ви вели слідство й звичайно ж зможете назвати мені прізвища людей, які дружили чи близько спілкувались — я розумію, це все відносно, — з покійним майором Сизовим.

— Так, тільки відносно… Його добре знала Тетяна Дорофєєва. Дружив з інтендантом Роксаном. Оце близькі… Ну хто ще? Спілкувався він з товаришами по роботі. Це треба взяти список офіцерів штабу.

— Він завжди жив тут, у готелі?

— Ні. На початку перебування в гарнізоні. І в останній тиждень. Більше двох місяців він жив на квартирі у Дорофєєвої.

— Ви допитали Дорофєєву, Роксана?

— Не вважав за потрібне. Яке відношення вони можуть мати до дорожніх пригод?

— Розумію… Так. Прошу завтра до десятої ранку подати мені зведення на Дорофєєву, Роксана та інших офіцерів, з якими Сизов мав стосунки по службі. Підготуйте список службовців готелю: чергових адміністраторів, покоївок, коридорних… Я маю намір з ними побесідувати. Ясно?

— Так точно, товаришу полковник.

— Бувай здоровий, синку. До завтра.

— Товаришу полковник, дозвольте? Я згадав. Є ще одна людина, з якою Сизов перебував у приятельських стосунках. Барабанщик Жан…

— Прізвище?

— Це легко з'ясувати. Тричі на тиждень він грає у джазі тут, у Будинку офіцерів.

— Добре, капітане. Спасибі.

Чирков, як на огляді, клацнув підборами. Чітко повернувся кругом.

— Стій, синку! — зупинив його Каїров. — Ти не знаєш, хто тепер начальник міського відділення міліції?

— Майор Золотухін.

— Золотухін! Чудово. Ще раз спасибі, капітане. Гарна ти людина.

— На добраніч.

— Добраніч.

Незважаючи на гарне побажання Чиркова, Каїров не заснув. Він довго дивився на картину — на білу яхту й зелений кипарис. Картини, схожі на цю, він бачив майже в усіх південних готелях. Море на них завжди було синє, небо рожеве, а кипариси скидалися на огірки, поставлені вертикально. Та, дивна річ, сьогодні це не викликало в полковника звичного роздратування. І він дивився на картину спокійно, як на рядовий готельний інвентар, що залишився від славного довоєнного часу й уже через одне це був приємний для очей.

Дзвінок у телефону верескливий, наче розношені борти машини. Каїров різко хапає трубку:

— Слухаю!

— Товаришу полковник, це Чирков. Прізвище барабанщика — Щапаєв Жан Герасимович…

— Спасибі за оперативність.


Тайник

Вечір був не дуже холодний, але вітряний, просякнутий морською вогкістю і шумом хвиль, які, накочуючись на берег, гуркотіли, наче вибухи. Може, в ті, інші, мирні роки гуркіт солоної хвилі, що розгулялася, ніхто б і не став порівнювати, з вибухами, та після вогневої осені сорок другого люди часом здригаються і від гуркоту хвиль.

«Ех, чайку б не завадило!» — подумав старшина міліції Туманов і навіть зіщулився, згадавши про гарячий чайник. Як не розмірковуй, що Чорноморське узбережжя — рай, тільки отакий вологий вітер у сто крат гірший, ніж найлютіший сибірський мороз.

Туманов виріс у Сибіру. Дитинство в Красноярську провів, юність. Знає він ціну тому краю. На противагу тим, кого Сибіром лякати можна, як дітей міліцією. Там якщо мороз, то мороз. Удень сонце. Повітря лунке. Вночі зорі лічи! І благодать — вітру немає. Якщо ти одягнувся нормально, то мороз не страшний.

Тут і листочки зазеленіли, однак постояв годину нерухомо — і зуб на зуб не попадає.

«Так, — міркує Туманов, — самотність завжди на роздуми тягне. Й найгірше, що закурити не можна. Раптом злякаєш того, невідомого, що до тайника прийти повинен. Дідько зна, коли він прийде! Може, йому начхати на цей баул з десятьма бляшанками свинячої тушонки! Може, в нього тушонки — ящики! Спритні злодюги. В місті по хлібних карточках раз на тиждень кукурудзяне борошно дають, на продуктові лише хамсу одержати можна, а в руїнах під напівзгнилими східцями — баул з яскравими американськими бляшанками, на яких апетитна їжа намальована: тарілочка, значить, із свинячою тушонкою, по краях — свіжі помідорчики, молода петрушечка! І як це я сьогодні опівдні випадково на баул наштовхнувся? В руїни зайшов і очам своїм не повірив».

Сам начальник міліції товариш Золотухін міцно тис руку. Молодцем назвав. Звелів баул на старе місце покласти і прихований пост виставити. Все так і зробили. З

1 ... 104 105 106 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"