Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Що трапилося? — запитала я, підбігши до подруги.

Замість відповіді вона посунулася, притримуючи одну частину входу до намету. Заглянувши всередину, я побачила Джессіку, що тримала рушник на нозі Моллі, яка плакала. Вікі забилася ще далі й обхопила руками коліна, із сумішшю страху та тривоги дивлячись на мене.

— Її вжалила медуза, — пояснила Джесс.

На мить-другу я застигла. Нічого подібного я не передбачала, тож розгубилася, не знаючи, що робити. Замружившись, я постаралася згадати, що мені відомо про медузи та надання першої допомоги від їхніх опіків. Але я ні чорта не знала, зате все-таки змогла збагнути, що треба пошукати ліки.

Нічого не кажучи подругам, я побігла до машини по аптечку, хоча все ще не мала гадки, що потрібно там шукати. А повернувшись із пластиковою коробкою, я вивернула її вміст прямо на пісок, і ми з Вікі почали читати інструкції до всіх ліків, призначення яких не знали. Але за кілька хвилин ми зрозуміли, що від опіків у нас абсолютно нічого не було.

— Може, треба промити чистою водою?

Це було все, що я змогла вигадати в той момент. У стресових ситуаціях саме Моллі була тією людиною, яка говорила, що і як робити. Але зараз вона давилася сльозами, а на роль зібраного лідера не знайшлося відповідної кандидатури.

— Вже пробувала промивати, — відповіла Джесс, — але було тільки гірше. Я приклала лід, стало трохи легше.

— Може, у хлопців спитати, що робити? Можливо, у них і ліки будуть, — запропонувала Вікі.

— Ні, я не хочу, щоб мене бачили в такому стані, — запротестувала крізь сльози Моллі. — Дівчата, мені вже легшає. Просто потрібно ще трохи льоду.

Ніхто з нас не повірив у правдивість слів подруги. Та й говорила вона насилу, перемагаючи біль. А ось ідея звернутися до наших сусідів справді була гарною.

Ми з Вікі переглянулися і, дякувати Богу, вона зрозуміла мене без слів. Нічого не кажучи іншим, подруга вислизнула з намету й щосили побігла до хлопців.

Коли Джессіка пішла за новою порцією льоду, я зважилася оглянути опік. На правій литці був великий червоний слід від медузи, де-не-де, як мені здалося, навіть проступала кров. Від одного погляду на цей опік у мене по спині пробіг холодок. Я боялася уявити, який біль терпіла подруга.

— Мо, справи погані, — стривожено промовила я. — Це дуже серйозний опік. Може, слід поїхати до лікарні?

Мені хотілося сподіватися, що Моллі погодиться, хоч я й розуміла, що скоріше медуза виповзе на сушу і вибачиться, ніж це станеться.

— Еріко, вгамуйся, яка лікарня?! Мені просто потрібно трохи льоду і скоро все пройде, — крізь безперервні сльози роздратовано відповіла Моллі.

— Але...

— Ніяких «але», відчепися вже! — гаркнула подруга.

Поняття не маючи, як допомогти, я сиділа мовчки і просто дивилася на те, як Моллі терпіла біль. У голові було стільки думок, але жодної радісної. Я-то плавати не вміла, тому ніколи не читала про медуз і наслідки від їхніх опіків. Але бачачи ногу подруги, кров на якій начебто почала сильніше проступати, мені було страшно. А що лякало найбільше — відсутність цивілізації поблизу. Одному Богу було відомо, як далеко розташовувалася найближча лікарня. Моллі стогнала й бурчала під ніс, лаючи Джессіку за те, що вона довго ходить. І чим довше її не було, тим сильніше злилася подруга через біль, що, вочевидь, посилювався.

А потім усе раптом стихло, і ми обидві почули голос Сема, який щось запитував у Джесс. Ось чому її так довго не було.

— Чорт, я ж просила, — простогнала Моллі.

— Привіт, — привітався Сем, забираючись у намет.

Моя подруга проігнорувала привітання і, глянувши на вихід, крикнула:

— Вікі, я уб'ю тебе, як тільки виберуся!

Моллі була такою злою, що я навіть здригнулася, хоч мені ніхто й не погрожував. Натомість Сем здавався абсолютно спокійним. На слова подруги він рівним тоном промовив:

— Вона передбачала такий кінець, тож залишилася в нас.

— О-о-о, то ти ще й мудруєш тут?

Коли що, це прозвучало дуже грубо, причому я була впевнена, що так і замислювалося. Слава богу, Сем пропустив повз вуха слова Моллі і, повернувшись до мене, сказав:

— Еріко, треба приблизно літр чистої води розбавити із сіллю й добре все перемішати. Це терміново. Впораєшся?

— Так, — кивнула я і відразу вилетіла з намету.

Насправді таку подругу, як Моллі, я б побажала кожному. Вона була нам як старша сестра — дбала та допомагала. Якщо мені потрібна була порада, я завжди приходила насамперед до неї. Але сама Моллі не вміла отримувати турботу у відповідь, не любила показувати свою слабкість.

Аж ось, настав той рідкісний випадок, коли їй справді потрібна допомога, а вона поводилася, м'яко кажучи, як стерво.

Набравши води і всипавши туди жменю солі, я сіла біля намету і почала трясти пляшку, щоб кристалики розчинилися. Може, ці звуки й заважали Моллі та Сему, але я боялася залишати подругу одну, тому пильно стежила за тим, що відбувається.

— Бери та пий, — сказав Сем, простягаючи моїй подрузі пляшку віскі. — Тобі буде боляче, повір мені.