Читати книгу - "Війна Калібана"

- Холєра, - буркнула собі під ніс марсіянка, - вони насправді нас викрали.

Вона лишила гучномовці увімкнутими, і її жорсткий голос заповнив приміщення. Крісьєн не відводячи погляду від склянки мовила:

- Пам’ятай, що я тобі сказала.

- Га? – запитала сержант, не звертаючи уваги. Вона незграбно піднялась по трапу до люку між

палубами і натисла кнопку. Люк сковзнув вбік. Це означало що всі продовжували робити вигляд що ніякого викрадення немає. Щодо ліфту вони можуть легко виправдатися. Пояснити чому асистент помічника генсека відрізана від решти судна буде важче. Можливо вони вважають що жінка за сімдесят буде неохоче дертися по кораблю драбиною, тож має бути достатньо відімкнути ліфт. Можливо вони й мали рацію. Авасарала точно не виглядає спроможною виконати підйом на шістдесят метрів, навіть в умовах низької гравітації.

- Ніхто з цих людей не був на Ґанімеді, - пояснила Крісьєн.

- Нехай, - відповіла Боббі на цю, здавалося non sequitur 52 фразу.

- Скільки б з них ти не вбила, твого взводу не повернути, - закінчила розмову літня леді, ковтком покінчила з джином і відштовхнувшись від шинквасу почимчикувала до своїх покоїв.

Дрейпер не відповіла. Вона піднялася на наступну палубу, дозволивши люку під собою зачинитися.

Її обладунки були розроблені для таких місій. Справжні костюми розвідників класу Голіаф були розроблені для тих абордажних партій морпіхів які мали брати участь у сутичках «корабель-корабель». Це означає що їх створено для активних дій у обмеженому просторі. Не важливо наскільки добрими були обладунки, якщо вони не дозволяли морякові, що їх зодягнув, підніматися драбинами, прослизати люками, звичних для людей розмірів і граціозно маневрувати в умовах мікрогравітації.

Боббі дісталася наступного люку і вдарила по кнопці. Консоль відповіла червоним сигналом попередження. Кілька секундне гортання меню дозволило зрозуміти що причина в наступному: вони запаркували ліфт прямо над люком і вимкнули, створивши таким чином барикаду. Це означало що вони в курсі що хтось піднімається.

Дрейпер огледіла приміщення: ще один лаунж, майже ідентичний тому, що в низу. Підійшла до місця, де найімовірніше усього було сховано камеру спостереження і помахала рукою. Хлопчики, це мене не зупинить.

Спустилась нижче і пройшла до розкішного душового приміщення. На такому класному кораблі язик не повернеться назвати його гальюном. Після декількох спроб, вона знайшла справді чудово прихований службовий люк і відірвала його від стіни.

З іншого боку мався плутаний клубок трубопроводів і вузенький коридор, ледь достатній аби впихнути її броню. Вона дерлася і проштовхувала себе здовж труб наступними двома палубами, потім вибила службовий люк і влізла в кімнату.

Приміщення виявилось допоміжним камбузом з набором плит і духовок під стіною, декількома холодильниками і масою робочих поверхонь що вилискували нержавіючою сталлю.

Костюм попередив що її узято на приціл і змінив картинку в шоломі так, щоби зазвичай невидимі інфрачервоні промені направлені на неї, стали тусклими червоними лініями. Штук шість впиралося їй в груди, виходячи з компактної зброї чорного кольору в руках охоронців з компанії Маоквік, які стояли по інший бік кімнати.

Сержант підвелася. Треба віддати їм належне: бандюгани з охорони не відступили. Екран просканував базу даних озброєнь і повідомив, що чоловіки мали на озброєнні п’яти міліметровими автоматами з магазинами стандартної ємності на триста патронів і здатністю випустити десять куль за секунду. Позаяк, вони не використовували фугасно-бронебійні набої з огляду що позаду неї була переборка судна, костюм визначив рівень небезпеки як низький.

Боббі впевнилася що її зовнішній динамік все ще увімкнута і мовила:

- Добре, хлопці, нумо…

Вони відкрили вогонь.

За одну коротку мить увесь камбуз перетворився на хаос.

Високоміцні пластикові кулі відстрибували від її броні, рикошетили від переборок і носилися камбузом. Вони розривали контейнери з сухими продуктами, збивали каструлі і сковороди з їх магнітних тримачів, піднімали у повітря дрібне приладяя, додаючи його до хмари уламків нержавіючою сталі та ластику. Одна куля дуже невдало відрекошетила і поцілила одного з охоронців в середину носа. Куля пробила діру в голові, штовхнувши його на підлогу з майже комічним виглядом здивування на обличчі.

Менше ніж за дві секунди, Боббі рушила, штовхнувши себе через сталевий острів у центрі кімнати. З розчепіреними руками вона вхурделила у п’ятірку охоронців, немов футболіст шо кинувся на перехват. Вони уперіщились в дальню переборку з м’ясистим звуком і сповзли нерухомо на підлогу. Її обладунки почали виводити на шолом їх життєві показники, але жінка вимкнула їх навіть не глянувши. Один з чоловіків ворухнувся і почав підводити зброю. Боббі ніжно копнула його і той перелетівши через все приміщення бахнувся об перегородку. Він більше не рухався.

Огледіла камбуз на предмет камер. З першого виду непомітно, але мають бути. Якщо вони це бачили, то можливо, більше не захочуть кидати своїх людей під її молотки.

На кільовому трапі вона віднайшла як саме вони блокували ліфт: лишивши між палубний люк заклиненим у відкритому положенні за допомогою лома. Базові протоколи безпеки не дозволяли ліфту рухатися на наступну палубу, якщо люк попередньої лишався відкритим. Боббі вивільнила лом і швиргонула його в куток, потім натисла кнопку. Ліфт піднявся по трап шахті до її рівня і зупинився. Сержант застрибнула в нього і натиснула кнопку «місток». Їхати їй ще вісім палуб. Ще вісім гермо люків.

Вісім можливих засідок.

Вона стискала руки в кулаки так, що ті аж заболіли у панцирних рукавицях. Давай-но.

Трьома палубами вище ліфт знову зупинився, панель проінформувала шо всі гермо люки над ними примусово відкриті навстіж. Вони ризикнули лишити пів корабля без повітря, аби лиш не допустити її на місток. Той факт що тебе боялися більше аніж раптову декомпресію втішав.

Боббі вийшла з ліфту на палубу, яка виявилась житловою. Звідси усих мали б евакуювати. Швидкий огляд виявив дванадцять маленьких кают і дві ванні кімнати, які можна було назвати гальюнами. Для команди – ні краплі золота на арматурі. Ні відкритого бару. Ні сервісу їжі двадцять чотири години на добу. Споглядання майже спартанських умов для типового екіпажу на «Ґуаньїні» нагадало їй слова Авасарали. Вони просто матроси. Ніхто з них не заслуговує смерті за те, що сталося на Ґанімеді.

Боббі раптом відчула вдячність за те, що не мала зброї.

Вона знайшла наступний технічний люк в гальюні і відкрила його. Але на подив, службовий коридор закінчувався за декілька кроків над голово. Через те що Дрейпер ніколи не бачила «Ґуаньїнь» ззовні, то не мала гадки що робити далі. Але перед