Читати книгу - "Війна Калібана"

Керівник охорони присвиснув:

- Третій Ґоліаф. Я аж не вірю що вони дозволили тобі його зберегти.

Сержант дістала шолом і поклала його на ліжко, потім почала діставати інші різні частини з павутини і розкладала на підлозі:

- Вони передали його вашим технарям, аби підтвердити оригінальність відео з його камер. Авасарала відшукала його у сховищі, де він припадав пилюкою забутим усіма. Ніхто не звернув уваги що його забрано звідти.

Вона витягла праву руку костюма, не очікуючи що їй лишили хоч одну з двоміліметрових куль, що їх використовувала вбудована зброя. Проте здивувалася, що озброєння вилучили взагалі. Звісно, вилучення зброї перед передачею купі цивільних було логічним кроком, але воно все ще турбувало сержантку.

- Холєра, - сказала вона, - нікого не зможу встрелити, їй-бо.

- А якби могла, - з посміхом запитав Котіяр, - чи б куля хоч уповільнилася після пробиття обох корпусів судна?

- Ні, - відповіла марсіянка, поклавши на підлогу останню частину обладнання. Потім дістала інструмент, яким мала збирати то всьо до купи, - та це й нам на користь. Гвинтівка в цій штуці має пробивати людину у аналогічній броні. Будь-що, що прострелить мене так самого продірявить корабель. А це означає..

- Що ніхто з охоронців цього корабля не має зброї, здатної пробити твою броню, - закінчив за неї Котіяр, - як скажеш: скільки моїх людей тобі потрібно?

- Жодного, - відповіла Боббі приєднуючи свіжу батарею, що її технарі Крісьєн надали з костюмом. Батарея світилася приємним, зеленим повідомленням про повний заряд.

- Коли я почну, звичною контрмірою буде узяття асистента секретаря у заручники. Ваша робота протистояти цьому.

- Як скажеш, - цього разу у посмішці Котіяра не було жартів.

Дрейпер знадобилося майже три години, аби зібрати і приготувати костюм у польових умовах. Вона мала б впоратись за дві, але через відсутність тренувань пробачила собі затримку. Чим ближче було до складання костюму, тим більше ріс вузол в її животі. Щось з почуттів були природною напругою перед боєм – перебування в лавах морської піхоти навчило її використовувати цю напругу для трикратної перевірки усього. Коли припече, виправляти щось буде запізно.

Але копнувши глибше, Боббі зрозуміла що вірогідність насилля не єдине що турбувало її. Неможливо забути, що сталося коли вона востаннє одягала цього костюма. Червона полива її марсіянського камуфляжу була потовчена і подерта при вибуху того монстра і наступного швидкісного ковзання по льоду Ґанімеда. Тонкий патьок рідини в коліні нагадав їй про рядового Гіллмана. Гіллі, її товариш. Протирання лицьової пластини шолому навело її на останню розмову з її старшим офіцером лейтенантом Ґівенсом, прямо перед тим, як монстр розірвав його навпіл.

Коли костюм вже зібраний лежав на полу розкритим і чекав на неї, жінка відчула раптовий протяг по хребту. Вперше нутрощі скафандру виглядали замалими. Замогильними.

- Ні, - сказала вона сама собі.

- Ні? – перепитав керівник охорони, який сидів на підлозі біля неї, тримаючи в руках інструмент, який міг їй знадобитися наступним. Він сидів так тихо, шо вона типу забула про його існування.

- Я більше не боюся знову вдягти це, - закінчила сержант.

- Ага, - відповів Котіяр і кивнув головою, повертаючи інструмент у футляр, - як скажеш.

Боббі підвелася і дістала з скрині чорне трико, яке одягала під костюм. Не оглядаючись, скинула все до білизни і почала убиратися в обтягуючий одяг. Дістала з костюми проводи і під’єднала їх до різних сенсорів на трико і аж тоді помітила, що Котіяр сів до неї спиною, його світло-брунатна шия стала червоною, як буряк.

- Ой, - мовила вона. - пробач. Я так часто роздягалася і вдягалася перед побратимами, що зробила це не задумуючись.

- Нема причин для вибачень – Котяр навіть не повернувся, - ти мене заскочила зненацька.

Він ризикнув кинути погляд через ліве плече, і побачивши що та уже вдягнута, повернувся і став допомагати їй під’єднувати дроти.

- А ти, - він зробив паузу, - гарненька.

Тепер вже настала її черга червоніти.

- Хіба ти не одружений?

Звичайна людяність у неприємних парувальних сигналах відігнала монстра з її голови геть далеко.

- Так, - відповів чоловік, - звісно. Але ж я не сліпий.

- Дякую, - відповіла Дрейпер і по дружньому поплескала його по плечу. Після кількахвилинної боротьби з тіснотою, вона сіла у відкритих грудях костюму і почала пропихувати ноги і руки.

- Застібай мене.

В середині шолому, вбудований дисплей показував перебіг звичної перевірки систем перед запуском. Її оточив ніжний, майже на межі чутності гул. Сержантка увімкнула масив мікро моторів і помп, які рухали її псевдо м’язи, потім сіла.

Котіяр дивися на неї запитально. Увімкнувши зовнішні динаміки повідомила: - тут все в порядку. Панель зелена.

Боббі без зусиль піднялась на носки, згадавши старе відчуття ледь стримуваної сили, що ширилась кінцівками. Якби вона як слід відштовхнеться, то може пошкодити стелю. Невдалий рух руки може швиргонути важенне ліжко через кімнату або зламати котіярові хребет. Це змушувало її рухатись зі зваженою ніжністю довгих тренувань.

Чоловік поліз під піджак і дістав лискучий чорний пістолет, один з тих що стріляв штирями. Такими ж будуть користуватися охоронці Мао. Він почав простягати їй зброю, але помітивши товщину її армованих пальців і значно менший отвір для пальця перед гачком – змигнув плечима у жесті вибачення.

- Мені це не потрібно, - її голос звучав жорстко, металево, нелюдськи.

Котіяр знову посміхнувся.

- Як скажеш.

Боббі натисла кнопку виклику кілевого ліфту, потім пройшлася туди і назад по лаунжу, призвичаюючи рефлекси для використання обладунків. Між рухом кінцівки і відгуком заліза була наносекундна затримка. Вона робила прогулянку незрозумілою-сонною, немов акт аби твої кінцівки рухались і сам рух кінцівок були двома окремими подіями. Варто було Дрейпер одягнути обладунки і години тренувань та використання майже побороли це відчуття – але завжди були потрібні декілька хвилин щоби цю дивину перебороти.

Авасарала увійшла в кімнату з приміщення, яке грало роль центру зв’язку і сіла біля шинквасу. Вона націдила джину у келишок і майже в останній момент вкинула туди дольку цитрини. Останнім часом старенька пила значно більше, але це не справа Боббі вказувати на це. Мо’ це допомагає їй заснути.

Коли ліфт не прибув за пару хвилин, вона прогупала до панелі і ще пару разів натисла на кнопку. На