Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

       Джейн прокинулася від приглушеного півнячого співу, який пролунав, як і було наказано на три години пізніше, ніж звичайно. Голос співака погано розрізнявся серед якогось стороннього галасу. У кімнаті чомусь панував морок. Дивно, адже вона засинала вже на світанку. Джейн встала з ліжка і розсунула штори – за вікном молотив дощ, а компанію йому складали грім та блискавки. Небо було затягнуте чорними хмарами, а сам співак блукав селом, зіщулившись від холоду під масивним плащем, намагаючись усіх розбудити. Дощ? Вона мріяла побачити яскраве сонце. Добре ще якби на вулиці була звичайна погода, якщо вона справді була для нього, лише дівчиною на одну ніч, що, до речі, було цілком очікувано. Але злива? Чому? Йому з нею було аж так погано чи справа взагалі не в ній? Але що могло статися за той час, доки він ішов до своєї спальні? Усі ці питання залишалися без відповідей.

Того ж дня Верховна Рада оголосила "час запасів" на тиждень. Як їй пояснили - це час, коли король нічого не вироблятиме, а всі житимуть лише користуючись зі створених раніше продуктів, що зберігалися на складах. Водоноси, звичайно, заповнюватися не будуть. І багато жителів села вже розставили тару, збираючи дощову воду.

Меліса розповіла Джейн, що "час запасів" був прописаний в законах, але ніколи раніше королем не оголошувався. Жителі села були вкрай стурбовані цим фактом. Адже ніхто не знав, як багато запасів взагалі існує. Самого Фелікса ніде не було видно, що лякало місцевих ще сильніше. Усі закидали Голову Верховної Ради питаннями, але він нічого не коментував. На другий день Епс Фендерсон оголосив усім вельможам і дамам, що король був змушений відлучитися в інше село по дуже термінових справах. Це повідомлення породило масу чуток та хвилювань. Люди говорили про те, що з королем, мабуть, щось трапилося, звідти й погана погода.

Джейн не знала, що й думати. Її лякали й тривожили всі версії, які вона чула в палаці. Чудовий вечір змінився на непроглядну темряву. Зараз, коли Фелікса не було у Великих Садах, вона усвідомила, що саме його присутність приносила їй почуття безтурботності та захищеності, яке вона відчувала, знаходячись тут. З його зникненням Айронвуд перетворився на порожній і похмурий. Перші три дні після свята "Прославлення Батька" йшов дощ. Він не зупинявся ні на хвилину, земля розмокла настільки, що люди потопали в ній і буквально плавали. Пересуватися можна було лише кам’яними доріжками або місцями найгустішої рослинності, але й там вода стояла майже по коліно. Вже складно було розрізнити, де у парку було озеро. Найбільші труднощі становило транспортування продуктів в інші села – вози мали їхати голою землею, яка перетворилася на місиво. Щоб подолати цю проблему, з Великих Садів виїжджала майже половина чоловіків, щоб упоратися з переміщенням воза. Трістану теж було нелегко - його копита провалювалися в багнюку миттєво, а до того ж - козлячі руки не давали можливості за щось ухопитися. Здавалося, жителі вже не могли турбуватися про зникнення Фелікса, навіть три дні без нього за такої погоди породили легенди про те, що він може ніколи не повернутися. Всіх лякало те, що безперервна злива стане фатальною для Айронвуда.

Для Джейн ці три дні були найскладнішими за її перебування в Айронвуді. На другий день відсутності Фелікса її викликали на збори Верховної Ради. Голова Ради Філіп Шандер оголосив про те, що походження Джейн невідоме, вона з іншого світу і цілком може бути простолюдинкою. За словами Шандера, король необачно прийняв Джейн, як шляхетну леді, але згодом багато чинників вказували на протилежне. Один із вельмож зачитав цілий список, за яким Джейн не була схожа на благородну даму. Вона не знала, в якому порядку потрібно було брати прилади під час трапези, вона бігала територією Великих Садів, на рівних спілкувалася з мешканцями села, сама одягалася вранці, не носила масивні сережки з камінням, рідко відвідувала вишивання. Навіть погана постава та виражена сутулість входили до цього списку.

— Ну і насамкінець, спілкування з “людьми зеленої води”. Навіть простолюдини вас уникають, дозволяють собі навіть не вітатися, що ставить вас на щабель нижче за них, — підсумував Голова Верховної Ради.

— Але король так само приходив до “людей зеленої води”, — сказала Джейн на свій захист.

Голова Ради явно дав зрозуміти, що поки короля не буде, все вирішиться. А потім – хто вже простолюдинку повертатиме до палацу. Їй повідомили, що питання її походження буде розглянуто найближчими днями. Маркус на зборах мовчав, він уважно слухав, але не промовив жодного слова. Джейн вже почала думати, що він утомився від такої проблемної коханої і вирішив не захищати її, але після зборів він відвів її убік.

— Не бійся, я зроблю все, щоб ти залишилася тут. Але, — його тон став дуже наполегливим, — ти не можеш навіть наближатися до сірого будинку. І це не прохання, Джейн. Це не прохання. Не наближатися в жодному разі! Чи ти думаєш, їм справді твоя постава не подобається? Та й взагалі, Мати Природи, з тобою справді не вітаються простолюдини! І чому я закривав на це очі! Джейн, не розмовляй більше з ними. Не розмовляй, – його погляд змінився зі строгого на м'якіший. - Я благаю тебе. І тоді все буде гаразд.

Джейн слухняно закивала Маркусу, а прийшовши до кімнати, проплакала кілька годин. Вона весь вечір розмовляла з собою в тартулі, але розмови зі своїм відображенням привели лише до нових сліз.

Наступного дня, знову спостерігаючи за невгамовною зливою, вона вирішила зайти до Маркуса. Їхні останні зустрічі зовсім не були позитивними, але вона цінувала те, як він її захищав. Цінувала його кохання. Їй хотілося просто побути кілька хвилин з тим, кому вона небайдужа в цьому чужому світі. В Айронвуді не заведено приходити в особисті кімнати без запрошення, виняток становила лише кімната короля, яка служила одночасно і приймальнею. Але Джейн порушила в цьому світі занадто багато правил, щоб турбуватися про таке незначне.