Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

«Один фунт, — сказав він, стримуючи нудоту, — і чотири унції».

«Вірно! Один фунт і чотири унції — пара яєць — і більше нічого на вагах. Подивись сам. Уважно подивись. Самі тільки яйця».

«Так, так…».

«Отож-бо. На рахунок! — рикнув Шеф, і в три порухи знову постав у всій красі. — Добре, — звернувся він до Ліпмана, — твоя черга».

«О-о, благаю… моя дружина! Мій син!».

«Бу-бу-бу, — передражнив Скаллі, — його дружина, його син».

«Послухай, ти, — наголосив Шеф, — мені варто, вочевидь, нагадати тобі, що я офіцер поліції. І без поважної причини не став би роздягатися привселюдно. Гадаю, ти це розумієш».

«Але я так само…».

«І роблю це також не для того, — провадив далі Шеф, — щоб ти біг на вулицю, Язикатий друже, і розповідав першому-ліпшому про те, що тут бачив. Тому попереджаю, або ти зараз же скинеш свій одяг, або будеш заарештований не тільки за «необґрунтоване звинувачення християн», а й за «сексуальне підглядання», збочення, яке мешканці місцевої громади вважають тяжким злочином. Роздягайся, будь чоловіком! Поглянь на мене — тільки капелюх і черевики, а я хіба скаржусь? Хіба окроплюю квіти своїми сльозами? Та хай йому грець, Ківшику, настав на нього цей клятий пістолет, і коли терпець урветься, пальни — згода? На твій розсуд. Я вже ситий цим сучим сином».

«Ги, — зрадів Ківшик і витяг револьвер із кобури. — Така відповідальність для мене, га?».

Ліпман став роздягатися.

«Схоже, все відбувається, зрештою, — пробурмотів Скаллі, підіймаючи захисний дашок і витираючи руками втомлені очі. — Я правий?».

Тим часом Шеф, який умить скинув тягар своїх службових обов’язків, зробив із десяток присідань і швидко пройшовся приміщенням, спритно пританцьовуючи й гамселячи кулаками уявну боксерську грушу. Коли, боксуючи з тінню, він проминав Ківшика, то знайшов мить на пораду щодо пістолета:- Ціль он туди! — І запитав: До речі, Ківшику, а як там Тед Коллінз[204]?

«О, тітонька Кейт каже, що він передає вам найкращі побажання, Шефе».

«Дякую, передай їм мої вітання, добре? Тед Коллінз — без сумніву, найкращий ведучий на радіо. Слово честі, Ківшику, немає людини в цій країні, яка б не відчувала глибокої вдячності до твоєї тітки, що в неї такий ведучий, як Тед Коллінз. А зараз Кейт Сміт співатиме “Боже, благослови Америку”. Господи, мене аж морозом обсипає, коли він це каже!».

«Так, звісно, я їм перекажу, Шефе».

«І стріляй тоді, коли вважатимеш за потрібне, Ківшику. Наразі правосуддя — це ти, згода? Оскільки мене, схоже, він вважає надто дурним чи надто грубим, чи надто упередженим як для тутешнього правоохоронця. Що ж, побачимо, як йому сподобається опинитися в руках розумово несправного сатураторника!».

«Чуваче, — проголосив Ківшик, — тепер я — від ківшика до пістолета щось значу, я, справді, незвичайний як для свого віку!».

У збудженні він вистрілив у підлогу. З пістолета вилетіла куля!

«Ой, містере Скаллі, — злякався він, — я заплачу за це із зарплати. Ги, я гадав, що тут холості».

«І я так само!» — подумав Ліпман, який був уже голий. Але ні — справжній набій, з порохом і металевою кулею, що увійшла в підлогу за кілька дюймів від пальців на його нозі. Цей отвір міг бути у ньому! Він навіть міг загинути — від руки морозивного ідіота! Так, його вколошкали, дитину отруїли, на дружину напали, побили, скалічили…».

Чому? А чому ні?

Він опустився на ваги.

«Помилка! — озвався Скаллі і повернувся до Ківшика, який цілив з пістолета. — У нього є дві помилки, ідіоте — дві!».

Ківшик спалахнув, присоромлено втупившись у зроблену ним дірку в підлозі.

«Я просто геть головою заслаб, схоже, нічого не можу запам'ятати. Дві помилки. Точно. Дві помилки — а тут не холості. Гаразд — думаю, тепер я готовий».

Скаллі взяв Ліпмана за плечі обома руками й підштовхнув трохи ліворуч.

«Треба стати по центру, — підказав він на диво лагідним голосом, — інакше накликаєш сам на себе несправедливість. Просто не зможеш дати правильні свідчення, а мені, насправді б, не хотілося, щоб тебе вдруге піддали такому приниженню».

Ліпман нашорошив вуха — чи вірно він почув? Скаллі прошепотів:

«Його дратує саме твій страх».

«Це що значить?» — зажадав відповіді Шеф.

«Я просто виклав йому його конституційні права, Шефе».

«Сподіваюсь, це не було бажанням образити мене в огидний спосіб, Скаллі? Висловити сумнів щодо моїх чоловічих якостей, peut-etre[205]? — спитав Шеф, хитнувшись у бік Скаллі й граючи грудними м’язами. — Ти паршивий дрібний янкі! Хитрий лис! Шахрай!».

«Припини», — кинув Скаллі.

«Я припиню, Скал! Розповім Роджеру, і ми прикрутимо тебе! Гаразд, містере Міжнародний картель морозива, хочеш вистави, Доллі Медісон[206], буде тобі вистава! Я влаштую тобі те, на що чекаєш, лис Янкі — і навіть з гаком!».

Ківшик з реготом повалився на підлогу — у нього стався напад. Скаллі пояснив Ліпману:

«Щоразу коли Шеф удає із себе жінку, у хлопця трапляється епілептичний напад. Мені особисто подобається це дійство, але щодо хлопця це жорстоко. Шеф починав кар’єру в морській школі, щоб ти знав, як імітатор жінок. І якщо чесно, коли він вбирається під жінку, стає на високі підбори й накладає рум’яна, то, скажу щиро, можна отетеріти. Коли він сідає в барі клубу “Лосів”[207], розкриває свою сумочку і запалює сигарету — присягаюся, перехоплює подих, особливо, знаючи, що він досі утримує рекорд Морської академії в ривку з місця».

«І за кількістю перехоплених пасів в одній грі, — додав Шеф, зиркаючи знизу, бо саме притиснув колінами тіло сатураторника, який бився в судомах, і засунув його ківшик йому ж у рота, щоб не запав язик. — Ну, досить-бо, Ківшику».

Коли зрештою закочені очі хлопця повернулися до нормального стану, Шеф проказав:

«Шеф шкодує, серденько», — і витяг