Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

«Це… це… це коли ти кажеш “Роджер”, — проскімлив знесилений хлопець, — я геть навіснію. Тобто, хворію на рівному місці, тож уяви, що відчуваю до тебе».

«Ет, облиш, Ківшику, це просто рядок із популярної пісні, й ми обидва про це знаємо. Часом, — повернувся він до Скаллі, — мені здається, що це саме назва його посади “са-дураторник” — вплинула на його долю, а не навпаки. Адже це факт, що ще до його нещасливого народження батьки інтуїтивно назвали його Ківшиком, ніби очікуючи, що таким він і стане?».

«Утшай, упшай, амітдей[208], — буркнув роздратовано Скаллі. — Ідіотей».

«Ідіо-тей, его-ней, так, Скаллі? — саркастично перепитав Шеф і повернувся до хлопця, що лежав поруч. — Ківшику, Роджера не існує, то як він може викликати в тебе епілепсію? Як може ніщо спричиняти щось? Роджер, і ти це чудово знаєш, є вигадкою, уявним персонажем, до якого я звертаюся, коли перевтілююсь. Він — просто частина гри, частина загальної розваги, потішання, що робить наше існування стерпним».

«Ні, — заперечив Ківшик і заплакав. — Роджер існує».

«Ківшику, ти ж бо слухав разом із нами недільним вечором шоу Едгара Берґена і все розумієш, старий. Чи Мортимер Снерд “справжній”? Чи Чарлі Маккарті “справжній[209]”?».

«Звичайно!».

«Та ні, клятий недоумок! Це ляльки! Ляльки Едгара Берґена! Ти що, не знав цього? У них макітри дерев’яні, як у тебе!».

«Припини!» — вигукнув Скаллі.

«Гаразд, мене більше не обходять його напади! Хай одного дня він проковтне свій язик і ківшик, і весь той пудинг із тапіоки, що замінює йому мозок, хай засапається до смерті й помре, коли я скажу “Роджер” — то невже мене відправлять за ґрати й звинуватять у вбивстві? І це буде правосуддям? Невже я буду покараний за його вузьколобість? Я не можу нести відповідальність за нездатність якогось недоумка сприйняти найпростіший прояв жартівливості. Він геть не відчуває жодної метафоричності — побачить твір мистецтва і навіть не збагне — що це! Вважає, що Іронія — це промислове місто у штаті Пенсильванія. А Фривольність — якийсь морський курорт у Гвінеї! Послухай, — повернувся він знову до Ківшика, — Роджер — це чоловіче ім’я, але також слово, яким користуються при радіо комунікації, воно означає, що надіслане послання отримане чи зрозуміле. Так от, коли ти не здатний збагнути те, що, — сказав він, глипнувши на Скаллі, — не вимагає багато кмітливості, коли не здатний належно сприйняти щось таке просте, як оце, то як можна насолодитися часом, у якому ми живемо, який є найкращою комічною добою після Льодовикового періоду — після власне льодовиків!».

«І що, — заскімлив Ківшик, — ви цим хочете сказати, що я не небіж моєї тітки Кейт?».

Тут Шеф геть стратив розум.

«Кейт Сміт! Кейт Сміт! Я тут тільки й чую що про Кейт Сміт, Скаллі!».

Скаллі озвався:

«Ківшику, підведись з підлоги. Займи своє місце, з пістолетом».

«Але ж я небіж Кейт Сміт! Її улюблений племінник!».

«Тьху ти, — зітхнув Шеф — стули свою в буквальному розумінні дупу і наведи зброю».

«То ви геть і не думали так, як казали мені про Теда Коллінза, — схлипнув Ківшик. — Просто роздражнювали мене. Дражнили хворого на голову!».

«От лайно! — вигукнув Шеф. — Ти улюблений небіж Кейт Сміт — задоволений? А кожна жінка з великими сідницями в цьому місті — її сестра. Ну що за місце — всі жінки, вагою за центнер, зранку до вечора горлають у вікно “Місяць сходить над горою”».

Тут Ківшик підхопився на ноги, чим здивував Шефа.

«Ну, і чим це тобі зашкодило, зрештою, скажи? Ти — актор! Виняткова людина! А уяви себе на мить пузатим і дурним, якого постійно беруть на кпини і не більше. Уяви собі Ківшика. Чи тобі хочеться бути просто слабким на голову з кумедною штуковиною на руці замість долоні з п’ятьма пальцями? Справді, як такий ставний хлопець і не знає співчуття?».

«Припини», — просичав Скаллі до сатураторника.

«Ну так, — глузливо пирхнув Ківшик. — Припини. Звичайно, містере Скаллі. Ми мусимо це припинити. Припинити, припинити», — він заплакав.

Скаллі звернувся до Ліпмана:

«Час від часу ми бачимо проблиски чутливого, поетичного юнака, яким він міг би стати, якби плід належно розвинувся в утробі матері…».

«Я позачасно з’явився на світ», — повідомив Ківшик з повними сліз очима.

«Передчасно, — м’яко поправив його Скаллі. Тоді далі до Ліпмана: — Бачте, помиляється, бо дефективний. Ясність думки триває пару хвилин, а тоді він знову скочується в прірву ненормальності. Звичайно, ці спалахи ясності і ця безнадійна недоумкуватість роблять становище особливо болісним. От чому, — повернувся він до Шефа, — я розраховую, що ти заспокоїш хлопця відносно його родичів, і ми зможемо продовжити».

«Ківшик, племінник Кейт Сміт, — оголосив Шеф. — От хто ти є, малий — згода?».

Після цих слів Ківшик радісно посміхнувся.

«Бачите, я таки незвичайний!».

Він підняв пістолет і націлив Ліпману межи очі.

Ми перериваємо програму «Ліпман, шукач талантів» для спеціального випуску новин. Берхтесґаден, Німеччина. Раннім ранком юрми веселих німців зі смолоскипами в руках заполонили вулиці та площі міст від Рейну до Одеру, коли по радіо передали новину, що канцлер Адольф Гітлер прийняв рішення не зголювати вуса. Повторюємо наш спеціальний випуск. Канцлер Німеччини Адольф Гітлер оголосив німецькому народу, що прийняв рішення не зголювати свої маленькі вуса. Як повідомляється, всю ніч за білими накрохмаленими шторами «Орлиного гнізда», чарівного і досконалого підземного бункера Гітлера, горіло світло, поки фюрер та його подруга Єва Браун дійшли цього рішення. Як відомо, рішення про те, чи мусить Герман Ґеринг дотримуватися дієти, було відкладено. Оголошення, можливість якого вже протягом кількох днів обговорюють в європейських столицях, було зроблено ошалілому народові о четвертій вісімнадцять ранку. Планується, що ввечері фюрер зробить велике звернення до німецької нації про свої вуса.

Тим часом цирульників, про яких стало відомо, що вони казали своїм клієнтам, що,