Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Облога та штурм, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Облога та штурм" автора Лі Бардуго. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 112
Перейти на сторінку:
він.

Баґхра відкинула з обличчя шаль. Я задихнулася. Почула, як позаду мене хтось застогнав.

Це була не Баґхра. Сама не знаю, що це було. Все вкривали сліди від укусів — понівечене чорне шмаття плоті, покручені грудки тканин, котрі ніколи не вдасться зцілити ні рукою гриші, ні чиєюсь іншою, — їх, безсумнівно, залишили нічєвої. А тоді я помітила вицвілий вогонь її волосся, чарівний бурштиновий відтінок єдиного вцілілого ока.

— Женя, — задихнулася я.

Навколо нас запала жаска тиша. Я зробила крок назустріч дівчині. А тоді повз мене вівтарними сходами проштовхнувся Давид. Женя відсахнулася від нього, натягаючи на обличчя шаль і відвертаючись, аби заховатися.

Давид пригальмував. Завагався. Потягнувся вперед і ніжно торкнувся Жениного плеча. Я побачила, як здригається її спина, і зрозуміла, що дівчина плаче.

Затиснула рота руками, стримуючи схлипування, що рвалося назовні. Цього довгого дня я побачила тисячі жахіть, та зламало мене саме це — Женя, що відсахнулася від Давида, наче налякана тварина. Осяйна Женя з алебастровою шкірою і витонченими руками. Витривала Женя, котра стерпіла незліченні зневаги та обра`зи, але ніколи не похнюплювала свого чарівного носика. Дурненька Женя, котра спробувала стати моєю подругою, наважилася виявити до мене милосердя.

Давид обійняв дівчину за плечі й повільно повів назад проходом. Дарклінґ не зупинив їх.

— Я розпочав війну, до якої ти мене змусила, Аліно, — сказав він. — Якби ти не втекла від мене, Друга армія була б ціла. Всі ті гриші були б живі. Твій трекер був би в безпеці і щасливий зі своїм угрупуванням. Коли тобі нарешті вистачить? Коли ти дозволиш мені зупинитися?

«Тобі неможливо допомогти. Єдина твоя надія була на втечу». Баґхра мала рацію. Якою ж дурепою я була, думаючи, наче зможу битися з ним. Я спробувала, і численні люди заплатили за це життями.

— Ти оплакуєш людей, вбитих у Новокрібірску, — повів Дарк­лінґ далі, — людей, загублених у Зморшці. А як щодо тисяч тих, хто був до них, хто поклав свої життя в нескінченних війнах? Як щодо тих, хто зараз помирає на далеких берегах? Разом ми можемо все це зупинити.

Розсудливо. Логічно. Я несподівано дозволила собі дослухатися до його слів.

«Усе скінчено».

Від цієї думки я мала б почуватися переможеною, зламаною, та натомість вона наповнила мене дивовижною легкістю. Хіба якась частина мене не знала з самого початку, що все так скінчиться?

Давно-давно, торкнувшись долонею моєї руки в кам’яниці гриш, Дарклінґ заволодів мною. Просто я цього не розуміла.

— Гаразд, — прошепотіла я.

— Аліно, ні, — розлючено буркнув Мал.

— Ти відпустиш їх? — перепитала я. — Всіх?

— Нам потрібен трекер, — повідомив Дарклінґ. — Для пошуків жар-птиці.

— Ні, він отримає свободу. Ти не можеш заволодіти нами обома.

Чоловік замислився і зрештою кивнув. Я знала, що він вважає, наче знайде спосіб заявити свої права на Мала. Нехай продовжує в це вірити. Я ніколи не дозволю цьому трапитися.

— Нікуди я не піду, — процідив крізь зуби Мал.

Я повернулася до Толі з Тамарою.

— Заберіть його звідси. Навіть якщо доведеться нести.

— Аліно…

— Ми нікуди не підемо, — відповіла Тамара. — Ми присягнулися.

— Підете.

Толя похитав велетенською головою:

— Ми зобов’язалися віддати за тебе свої життя. Ми всі.

Я повернулася обличчям до гриш.

— Тоді виконуйте мої накази, — попередила їх. — Толю Юл-Баатар, Тамаро Кір-Баатар, ви відведете цих людей у безпечне місце. — Я закликала світло, розсипавши навколо себе піднесений ореол. Дешева витівка, але гарна. Ніколаї пишався б мною. — Не підведіть мене.

У Тамари на очах заблищали сльози, але вони з братом схилили голови.

Мал схопив мене за руку і рвучко розвернув.

— Ти що коїш?

— Я хочу цього.

Я потребувала цього. І байдуже, жертва це чи егоїзм.

— Я тобі не вірю.

— Мале, я не можу втекти від себе, від того, ким я стаю. Не можу повернути тобі ту Аліну, котру ти знав, але можу відпустити тебе.

— Ти не можеш… не можеш вибрати його.

— Немає ніякого вибору. Цьому судилося статися.

Це було правдою. Я відчувала це в нашийнику, в дотику пут. Уперше за кілька тижнів я почувалася сильною.

Хлопець похитав головою:

— Усе це неправильно.

Погляд на його обличчя мало не змусив мене передумати. Трекер був розгублений і наляканий, як маленький самотній хлопчик посеред згарища зруйнованого села.

— Прошу, Аліно, — тихо сказав він. — Прошу. Це не може так закінчитися.

Я торкнулася долонею його щоки, сподіваючись, що між нами ще достатньо всього, що допоможе йому зрозуміти. Звелася навшпиньки і поцілувала його в шрам на підборідді.

— Мале, я кохала тебе ціле своє життя, — прошепотіла крізь сльози. — Це не кінець нашої історії.

Позадкувала на крок, запам’ятовуючи кожну рисочку його любого обличчя. А тоді розвернулася і пішла проходом. Кроки мої були рішучі. Мал житиме. Він знайде собі мету. А на

1 ... 105 106 107 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога та штурм, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Облога та штурм, Лі Бардуго"