Читати книгу - "Сонячний Птах"

Двоє офіційних осіб оглянули кожен камінь, забракувавши деякі – вони склали їх акуратною купкою на землі, а деякі схваливши – вони їх повернули назад у посудину з гарбуза. Потім дістали зі шкіряних торбин купу скляних намистинок і склали їх у глиняний глечик, який поставили поруч із посудиною з гарбуза, й відійшли до скелястого схилу, де стояли Ланнон та його лучники.

Вони дочекалися, поки з десяток маленьких людей покинули свою схованку в лісі й наблизилися до стовпа. Компанія бушменів присіла навпочіпки навколо гарбуза та глечика й довго палко сперечалася, поки знову повернулася до лісу. Двоє офіційних осіб Ланнона вийшли на галявину й виявили, що ані з глека, ані з гарбуза нічого не взято. Оплату за камінці було відхилено. Тоді люди Ланнона додали до пропозиції з десяток наконечників для стріл.

На третю спробу оборудку було укладено, й бушмени забрали намистинки, наконечники для стріл і мідні браслети, залишивши відібрані камінці.

Наступну купу камінців вони виклали біля стовпа, й представники Ланнона ретельно її оглянули. Справа виявилася вельми занудною й забрала чотири дні. Поки вони торгувалися, Гай значно поліпшив свої знання з геології.

– Звідки походять ці сонячні камені? – запитав він в Азіру, роздивляючись жовтий діамант завбільшки з жолудь, який виміняли за один фунт намистинок.

– Коли сонце й місяць одночасно з’являються в небі, тоді може статися, що їхні промені змішуються й стають гарячими та важкими. Вони падають на землю і якщо потрапляють у воду, то охолоджуються й застигають у такі сонячні камені.

Гай знайшов таке пояснення цілком переконливим.

– Любовні краплі Ваала й Астарти, – прошепотів він із пошаною. – Тож не дивно, що вони такі гарні. – Він подивився на Азіру. – Де пігмеї знайшли їх?

– Вони кажуть, ніби шукають їх у гравійних руслах річок та на берегах озер, – пояснив Азіру. – Але вони не вміють упізнавати справжній сонячний камінь і пропонують нам багато звичайного каміння.

Коли бушмени обміняли всі свої запаси діамантів, вони запропонували продати небажаних дітей племені. Маленьких жовтошкірих крихіток залишили зв’язаними біля торговельного стовпа, де ті тремтіли від холоду й страху. Наглядачі рабів, що знали, як оцінювати людську плоть, вийшли, щоб оглянути їх і запропонувати плату. Пігмеї мали великий попит на ринку рабів, бо вони були слухняними, вірними й витривалими. Вони були чудовими мисливцями, провідниками, артистами і, хоч як дивно, вихователями дітей.

Ксаї стояв за своїм жовтоволосим царем і спостерігав за торгівлею, достоту такою, в якій колись дитиною й він був товаром.

Наприкінці четвертого дня скарбниця Опета поповнилася п’ятьма глеками чудових діамантів. Торгівля цими каменями була монополією дому Барка, яку вони ревно охороняли. На додачу вони купили вісімдесят шість бушменських дітей віком від п’ятьох до п’ятнадцятьох років. Це були дикі раби, і їх доводилося тримати зв’язаними, доки їх буде приручено.

Гай майже цілком присвятив себе догляду за ними, поки вони поверталися до свого табору через гори. За допомогою Ксаї та інших приручених бушменів він спромігся врятувати більшість із них. Лише з десяток малих створінь померли від жаху й розриву серця, перш ніж їх передали жінкам-рабиням у головному таборі.

Ланнон наказав прибрати табір під південними горами, й вони вирушили на північ і схід, перетнувши річку й попрямувавши в напрямку барзендських[19] гір на обрії. Вони почали перехід через густо населене східне царство, де селяни ює вирощували хліб понад річкою Ліон.[20]

У кожному селі вільновідпущені вітали їх і платили данину новому царю. Вони здавалися людьми веселими, і села з глинобитних хат були чистими й, либонь, заможними. Навіть раби, що працювали на полях, були добре доглянуті, лише дурень погано ставитиметься до свого цінного надбання. Раби, захоплені на півночі, мали здебільшого чорну шкіру, але серед них були й такі, хто мав змішану кров, запліднений своїми господарями або спеціально підібраними племінними рабами. Ці раби провадили досить вільний спосіб життя й мало відрізнялися одягом чи прикрасами від своїх хазяїв.

Дорогою легіонери, які закінчили військову службу, покидали полки й поверталися у свої села. На їхні місця у військо набирали молодих рекрутів.

На кожну ніч вони зупинялися біля оточених мурами й укріплених гарнізонів, які всіювали дорогу до зенґзьких гір. Вони проходили тепер краєм широкого золотоносного поясу, що тягся на схід і на захід територією серединного царства. Саме цей пояс складав основу багатства Опета, й царські шукачі каменів розвинули в собі майже надприродну спроможність знаходити збагачені рудні жили, в яких залягало золото. Результатами їхніх зусиль стали численні шахти, де золото добували з-під землі загони чорних рабів, які працювали голими у вузьких і задушливих забоях. На поверхні руду подрібнювали й перетворену на порох скелясту породу промивали в спеціально спроектованих мідних чанах, добуваючи з неї зернятка золота.

Ланнон затримувався у своєму поході, щоб проінспектувати якомога більше цих підприємств, і Гай був вражений винахідливістю інженерів, що вміли долати проблеми добування золота, яке по-різному залягало на кожній окремій копальні.

Там, де золотоносна жила була вузькою, вони робили стелю в забоях якомога нижчою, використовуючи в роботі лише жінок і дітей.

Вони застосовували слонів, щоб витягувати кошики із золотом на поверхню і щоб доставляти воду до шахт, розташованих у засушливих місцевостях.

Вони опрацювали метод підкопу під масивні поклади золотоносної руди, щоб вони обвалилися під власною вагою. То був дуже небезпечний метод. На одній із шахт, де його практикували, Ланнон і Гай не могли заснути протягом усієї ночі через виття в хатинах, де мешкали раби. Того дня золотоносна руда передчасно обвалилася, розчавивши близько сотні рабів та кількох наглядачів. Гай замислився над тим, чи багато з тих тужливих голосів оплакували вбитих наглядачів.

Підштовхуваний невситимою цікавістю, Гай попросив опустити його в одному з кошиків для підіймання золота до найнижчого забою на одній із копалень. То був справжній куточок пекла зі смердючим повітрям, де панували піт і спека, освітлений блиманням олійних ламп. Голі раби тяжко трудилися в тісних і небезпечних забоях, довбаючи тверду скельну породу. Гай спостерігав, як найтвердішу скелю обвалювали, застосовуючи той спосіб, який Ганнібал застосовував ще кількасот років тому, щоб прокласти собі прохід крізь Альпи. На скелі розкладали повільне вогнище. Камінь нагрівався так, що починав жевріти, хоч і не дуже яскраво. Потім на нього виливали по кілька відер суміші з води та кислого вина, що вибухали завихреними хмарами пари, – й скеляста порода