Читати книгу - "Сонячний Птах"

Коли Гая знову витягли на поверхню, він весь просяк потом і вимастився смердючою багнюкою, яку приніс із забою.

Ланнон похитав головою.

– Навіщо ти це зробив? Чи птахи видзьобали в тебе мозок, що тобі захотілося поплазувати під землею?

В одній із шахт золото вичерпалося вище від рівня підземної води. Було неможливо спуститися нижче цього рівня, бо не винайшли методу, яким можна прибрати воду з розробок. Раби намагалися вичерпати воду відрами, утворюючи ланцюги, проте в такий спосіб щастило знизити рівень води лише на кілька дюймів. Шахту довелося повернути Астарті, матері місяця й землі. Вона виявляла свою щедрість до нас, тож має отримати щось у відповідь.

Ланнон, за своїм правом, відібрав посланців, попросивши наглядачів визначити, які п’ятнадцять рабів будуть найменшою втратою для робочої сили. Боги не переймаються якістю отримуваних жертв. Для них життя є життям, і всяке життя вони готові прийняти.

Серце Гая болісно стислося, коли він побачив, як цих нещасних востаннє вели до забою. Вони тягли символічні ланцюги жертв і плентали, згорблені й покалічені, кахикаючи від професійної хвороби шахтарів.

Гай відправив одного зі своїх жерців наглядати за вирядженням посланців до богів, а коли його підлеглий повернувся зі зловісної підземної темряви, Гай проспівав подячну молитву Астарті, й почалася робота з заповнення шахти. Вона мала тривати протягом багатьох тижнів, з огляду на кількість породи, яку треба акуратно повернути до забоїв.

Заповнення потрібне для умиротворення матері землі, щоб утворилося нове золото.

Азіру пояснив, чому це необхідно.

– Ми тут маємо сприятливу землю, яка готова вирощувати золото. Ми знову заповнюємо її породою, і дія сонця з часом спричинить новий процес утворення дорогоцінного металу.

– Усе життя належить Ваалу, – традиційно промовив Гай.

– Діти наших дітей одного дня подякують нам за те, що ми засіяли цю землю, – самовдоволено провістив Азіру, і його впевненість справила на Гая велике враження, тому він записав усі подробиці цієї розмови до свого нового сувою.

Через триста днів після того, як колона покинула місто Опет, вона почала сходження на гори Зенґ.[21] Повітря було прохолодне й свіже після спеки, що панувала на низовинах, ночами туман важко висів над схилами й розбуджував лихоманку в кістках чоловіків, і тому вони тремтіли й загорталися у плащі та грілися біля багать.

Ці пагорби були садами Опета. На десятках тисяч акрів землі на терасах працювали десятки тисяч рабів, вирощуючи оливки та виноград. Центром і цитаделлю цих садів було укріплене місто на пагорбах, назване на честь дванадцятого Великого Лева Опета Зенґ-Ганнон. Тут стояли храми обом великим богам, і Ваалові, й Астарті, релігійні фортеці східного царства. Гай провів двадцять днів у синоді з жерцями та жрицями, приділив чимало часу інспектуванню власного легіону, Шостого легіону Бен-Амона, який був єдиним легіоном із вісьмох легіонів Опета, що складався виключно з воїнів чистої крові. Його штандартом був золотий гриф, що сидів на жердині з полірованого чорного дерева.

Ця релігійна та організаційна діяльність Гая припинилася, коли Ланнон наказав йому супроводжувати його в коротку подорож на схід, звідки надійшло повідомлення, що драви чекають Ланнона, аби поновити мирний договір на наступні п’ять років.

Три шейхи дравів зустріли їх, коли вони спустилися з гір Зенґу в напрямку східного моря. Це були високі смагляві чоловіки з орлиними рисами обличчя й блискучими очима. Своє чорне волосся вони обмотували білою матерією, а вдягалися в довгі плащі, підперезані поясом, прикрашеним філігранню та напівкоштовними каменями. Кожен мав за поясом широкий кривий кинджал і носив пантофлі з довгими задертими носами.

Їхні воїни вдягалися інакше, в мішкуваті штани, з шоломами у формі цибулини на голові, в обладунок зі срібним нагрудником. Вони мали на своєму озброєнні також залізні щити, довгі криві ятагани, списи та короткі східні луки. Більшість були чорношкірими, але вони запозичили манеру дравів у мові та в одязі. Два століття нещадних війн передували мирному договору між дравами та царями Опета.

Два війська розбили бівуаки на обох берегах широкої долини, на дні якої протікав струмок чистої води. Тінисті зелені дерева над ним розділяли обидва табори.

Під деревами поставили намети для переговорів, де протягом п’ятьох днів обидві делегації бенкетували, торгувалися й провадили дипломатичні маневри.

Гай володів мовою дравів і перекладав для Ланнона переговори щодо укладення договору про необмежену торгівлю та взаємну військову допомогу.

– Мій володарю, принц Гасан хоче знати, скільки воїнів Опет зможе виставити на поле битви на випадок, якщо виникне загроза безпечному існуванню обох народів.

Вони сиділи на купах шовкових подушок та прегарно виготовлених вовняних килимках яскравого кольору, пили шербет, бо драви не доторкнулися б навіть до найсмачніших вин, їли баранину та рибу, приправлені травами, усміхалися одне одному й не довіряли одне одному далі, ніж бачили їхні очі.

– Принц Гасан, – відповів Ланнон, киваючи головою й усміхаючись йому, – хоче знати, яку збройну силу ми можемо виставити, якщо хтось спробує захопити сади Зенґу й золотодобувні шахти серединного царства?

– Саме так, – погодився Гай. – То що я маю йому відповісти?

– Скажи йому, я можу виставити чотирнадцять легіонів регулярного війська, таку саму кількість війська допоміжного й чотириста слонів.

– Він не повірить у такі цифри, мій володарю.

– Звичайно, ні, і я теж не повірю в те, що скаже мені він. Проте все одно скажи це йому.

Ось у такій атмосфері взаємної довіри й тривали переговори.

Вони домовилися допомагати один одному на флангах, об’єднуватися, щоб утримувати лінію великої річки на півночі, відбиваючи натиск мандрівних чорношкірих племен, і приходити один одному на допомогу, якщо цей кордон буде порушено.

– Принц хоче переглянути одиницю торгівлі, мій володарю. Він пропонує, щоб одному золотому пальцеві Опета дорівнювали п’ятсот міктгалів.

– Скажи йому делікатно, щоб він оголосив одиницею торгівлі власні яйця, – відповів Ланнон, усміхаючись до принца, й принц кивнув головою й усміхнувся йому у відповідь, зблиснувши дорогоцінними каменями на своїх пальцях.

Вони домовилися, що одному пальцеві золота відповідатимуть п’ятсот дев’яносто міктгалів, і стали домовлятися далі про ціну на рабів, на одяг із бавовни та шовку. На п’ятий день вони разом з’їли сіль й обмінялися екстравагантними подарунками, тоді як їхні армії показували свою майстерність у стрільбі з лука, битві на мечах та в стройовій підготовці. Ці вправи мали справити враження на