Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Діти капітана Гранта 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти капітана Гранта" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 137
Перейти на сторінку:
На що капітан відповів:

– Сер, це зорова омана. Хвиля тільки здається рухливою, насправді вона нікуди не біжить. Це лише коливання водних молекул на поверхні моря. Киньте в воду якусь тріску, і ви переконаєтесь, що вона не зрушить з місця, аж поки її не підхопить приплив. Отже, ми маємо лише терпляче чекати.

– І пообідати, – додав майор.

Олбінет витяг кілька шматків сушеного м’яса і з десяток сухарів. Стюард мало не згорів із сорому, пропонуючи таке злиденне меню, але всі їли залюбки, навіть жінки, яких не бентежила сильна хитавиця. Пліт, опираючись натискові хвиль, натягував канат. Короткі хвилі безперестанку гойдали його і так струшували, начебто він весь час наражався на підводні скелі. Канат дуже стирався, тож Джонові доводилося щопівгодини попускати його на цілий брас, інакше він би перетерся і пліт понесло б у відкрите море.

Надходила ніч. Темрява швидко насувалася, і незабаром земля розтанула в пітьмі. Хтось із мандрівників поринув у тривожний сон, а хтось не склепив повік і на мить. Світанок зустріли, знеможені втомою.

Почався приплив, вітер знову подув з моря. Була шоста година ранку. Джон Манглс наказав витягти якір. Але той так глибоко вгруз у пісок, що вирвати його без брашпиля було неможливо. Джон Манглс наказав обрубати линву, хоч цим позбавляв мандрівників можливості зупинитись у морі, якщо приплив не донесе їх до берега. Підняли вітрило, і пліт поволі поплив. Вдало обійшли рифи, але через змінний вітер пліт рухався надто повільно. Інколи навіть здавалося, наче він стоїть на місці. Таким важким видався шлях до Нової Зеландії, до берегів якої було так небезпечно приставати!

О дев’ятій до землі залишалось трохи менше милі. Та підводні скелі так і не зникли. Слід було знайти безпечне місце для висадки. Вітер зрештою зовсім стих, вітрило повисло, та ще й водорості затримували просування плота. Тепер лише приплив ніс пліт до берега.

О десятій годині Джон упевнився, що вони вже зовсім не просуваються вперед, а до берега залишалось добрих три кабельтових. У них більше не було якоря, то невже пліт знову викине у відкрите море?

Джон Манглс із тривогою вдивлявся у цю недоступну для них землю. На щастя (цього разу і справді на щастя), пліт зупинився. Він сів на мілину за двадцять п’ять брасів од берега.

Гленарван, Роберт, Вільсон і Мюльреді пірнули у воду й міцно закріпили канатами пліт до виступів скель. Жінок з такою обережністю перенесли на руках, що ті навіть ніжок не намочили.

Нарешті мандрівники ступили на землю Нової Зеландії: такої жаданої і такої небезпечної водночас!

Розділ VIII. Сучасне Нової Зеландії

Гленарван поривався одразу ж вирушити берегом до Окленда, але небо ще зранку затягло густими хмарами, і близько одинадцятої години почалася злива. Просуватися вперед було неможливо, тож довелося шукати прихистку.

На щастя, Вільсон помітив грот, що його видовбало море в базальтових скелях, і мандрівники вирішили перебути дощ там. У грот намило велику кількість сухих водоростей, їх подорожні використали як готові лежаки. Біля входу в печеру знайшовся і хмиз. Розпалили багаття і всі обсушилися.

Джон Манглс сподівався, що злива такої сили швидко ущухне, та він помилився. Злива не припинялася кілька годин, на додачу по полудні здійнявся сильний вітер. Така нестерпна погода могла вивести з рівноваги будь-кого. Що було діяти? Вирушати пішки в путь за такої погоди вкрай нерозважливо. Шлях до Окленда займе кілька днів, тож якщо мандрівники запізняться ще на дванадцять годин, це не матиме жодного значення. Питання лише в тубільцях.

Під час вимушеної зупинки розмова зайшла про війну, що точилася на той час у Новій Зеландії. А щоб зрозуміти й оцінити серйозність становища, в якому опинилися на цих островах мандрівники, треба знати історію цієї кривавої боротьби, що спалахнула на острові Іка-на-Мауї.

Після появи Абеля Тасмана у протоці Кука в грудні 1642 року Нову Зеландію часто навідували європейські судна, але це не заважало тубільцям зберігати цілковиту незалежність на своїх островах. Жодна європейська держава навіть гадки не мала захоплювати цей архіпелаг, що панував у Тихому океані. Лише деякі місіонери, що оселилися в різних місцях островів, прилучали місцеве населення до християнської цивілізації. Особливо цим переймалися англіканські місіонери, маючи на меті привчити новозеландських вождів до думки, що їм слід покірливо схилитися під ярмом Англії. Місіонери домоглися свого. Обдурені ними вожді підписали лист до королеви Вікторії з проханням її «високого заступництва». А втім, більш завбачливі збагнули нерозсудливість такого вчинку, і один з вождів, приклавши до цього послання відбиток свого татуювання, прорік: «Ми втратили свою батьківщину. Відтепер вона нам більше не належить. Незабаром прийдуть чужинці і обернуть нас у рабство!».

І справді, 29 січня 1840 року в бухту Островів на півночі Іка-на-Мауї увійшов англійський корвет «Герольд». Капітан корвета Гобсон висадився біля поселення Корора-Река. Тубільців запросили до протестантської церкви на збори. Там капітан Гобсон зачитав їм привезені від англійської королеви грамоти, в яких та виявила згоду на своє заступництво Нової Зеландії.

5 січня 1841 року англійський резидент викликав до себе в селище Пая новозеландських вождів. Там капітан Гобсон переконував їх скоритися англійській королеві, яка, між іншим, уже відправила війська і кораблі для захисту Нової Зеландії. Гобсон запевняв, що влада вождів залишиться недоторканою, також він гарантував цілковиту свободу усім мешканцям Нової Зеландії. «Однак, – завершував свою промову капітан Гобсон, – ці землі мають перейти до королеви. За них вона щедро заплатить».

Більшість вождів визнала ціну королівського заступництва надто високою і відмовилася від пропозиції. Проте обіцянки і подарунки справили сильніше враження на цих дикунів, аніж пишні слова капітана Гобсона, і заступництво Англії було прийняте.

Що ж відбулося в Новій Зеландії зі знаменного 1840 року до того часу, коли «Дункан» вийшов із затоки річки Клайд? Нічого такого, чого не знав би Жак Паганель і про що він готовий був розповісти своїм товаришам.

– Місіс, – звернувся він до Гелени, – я повторюсь, коли скажу, що новозеландці – народ мужній. Раз поступившись Англії, досить скоро вони почали захищати кожен клаптик рідної землі. Маорійські племена організовані, як і стародавні шотландські клани. Складаються вони із кількох іменитих родів, які беззастережно підкоряються мудрому вождеві. Новозеландські чоловіки – гордовиті й мужні. Одні з них – високі на зріст, із гладеньким довгим волоссям, чимось скидаються на мальтійців або багдадських євреїв, належать до вищої раси, інші – менші на зріст, коренасті, схожі на мулатів. Та всі вони

1 ... 105 106 107 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти капітана Гранта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти капітана Гранта"