Читати книгу - "Нічний цирк"

— Гаразд, — каже він. — Не прийду, якщо не зберуся їхати з вами. Обіцяю.

— Дякую, Бейлі, — знову каже Крихітка. Вона всміхається, і Бейлі не може зрозуміти, радісна ця усмішка чи сумна.

Перш ніж він устигає попросити попрощатися замість нього з Прибамбасом, якщо знадобиться, дівчинка нахиляється й цілує його не в щоку, як чинила безліч разів раніше, а в губи, і Бейлі розуміє, що піде за нею хоч на край світу.

Крихітка мовчки повертається й рушає геть. Бейлі проводжає її поглядом, аж поки більше не може розрізнити на тлі неба руде волосся, а тоді й далі дивитися вслід, стискаючи в руках крихітну пляшечку. Він досі не знає, що має робити і як має почуватися, але на роздуми лишилося кілька годин.

Вівці позаду нього раптом вирішують пройти крізь відчинені ворота й розбрідаються сусіднім полем.

Лондон, 30 жовтня 1901

Коли цирк приїжджає до Лондона, Селія знемагає від бажання одразу вирушити до Маркового помешкання за адресою, надрукованою на візитці, з якою вона не розлучається. Але натомість дівчина вирушає до «Мідланд Ґранд Готелю».

Вона не ставить портьє жодних запитань.

Вона ні з ким не розмовляє.

Вона стоїть посеред фойє, непомічена персоналом і гостями, що минають її, прямуючи до інших місць, на інші зустрічі чи в інші тимчасові пристані.

Селія понад годину стоїть нерухомо, як одна із циркових статуй, а потім біля неї з’являється чоловік у сірому костюмі.

Він незворушно слухає її оповідь, а коли дівчина змовкає, лише коротко киває.

Селія присідає в досконалому реверансі, а потім повертається і йде геть.

Чоловік у сірому костюмі ще якийсь час самотньо стоїть у фойє. Ніхто його не помічає.

Лондон, 31 жовтня — 1 листопада 1901

Напередодні Дня всіх святих у цирку завжди панує особлива атмосфера. Внутрішній дворик прикрасили округлими паперовими ліхтариками, і тіні, схожі на лиця, що розриваються від беззвучного крику, танцюють на їхній білій поверхні. Тут і там, у цирку й біля воріт, стоять кошики, повні білих, чорних і сріблястих шкіряних масок зі стрічками-зав’язками, щоб відвідувачі могли їх начепити, якщо заманеться. Тепер подекуди відрізнити глядача від артиста стає нелегким завданням.

Прогулянка цирком під маскою дарує геть нові враження. Ти можеш загубитися серед юрби, перетворитися на частину декорацій. Хтось неабияк насолоджується такою нагодою, а інші почуваються розгублено й надають перевагу власним обличчям.

Час біжить, минає північ, урешті настає День усіх святих, і натовп повільно рідшає.

Кілька гостей у масках і досі тиняються доріжками, наче привиди.

О цій годині перед шатром віщунки вже нікого немає. Більшість людей хоче знати свою долю в ранні надвечірні години, а пізня ніч призначена для менш піднесених забав. Ще кілька годин тому допитливі відвідувачі з’являлися одне за одним, але листопад приходить на зміну жовтню, і в передпокої не залишається жодної живої душі — ніхто не тупцяє за завісою з намистин, нетерпляче готуючись послухати, які таємниці приготували для нього карти.

Хоча ворожка не чула кроків, завіса раптом розсувається.

Те, що Марко збирається їй сказати, не стане несподіванкою. Карти роками кричали їй те саме, але Ізобель відмовлялася слухати та свідомо бачила лише інші пояснення, лише альтернативні шляхи розвитку подій.

Зовсім інша річ — почути все з його вуст. Марко вимовляє слова, і вже забуті спогади знову випливають на поверхню. Дві вбраних у зелене постаті посеред яскраво освітленої танцювальної зали. Вони беззаперечно закохані, і від цих почуттів у кімнаті стає спекотно.

Ворожка пропонує йому витягти одну-єдину карту й дивується, коли хлопець погоджується.

Але не дивується, коли бачить на карті Жрицю.

Коли Марко йде, Ізобель знімає з намету вивіску.

Часом вона робить так, якщо стомлюється від чужих таємниць і потребує перепочинку, незважаючи на те, що цирк іще працює. Зазвичай дівчина проводить час із Тсукіко, але не цього вечора. Замість того щоб вирушити на пошуки дівчини-змії, віщунка сидить за столом і гарячковито перемішує колоду.

Перевертає одну карту обличчям догори, потім ще одну, ще...