Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг)») непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно з якою відповідач несе обов’язок відшкодувати шкоду, якщо він не доведе наявність обставин, на які зазначається в ч. 2 ст. 1209 ЦК. Ця правова норма підлягає застосуванню, оскільки вона не суперечить будь-якій іншій правовій нормі.

Відповідно до ст. 23 Закону «Про державну службу» керівник державного органу має право за погодженням з начальником Головного управління державної служби України продовжити термін перебування на державній службі. Відповідно до п. 9 Порядку погодження продовження терміну перебування на державній службі[237] «порушення державними органами законодавства з питань прийняття на державну службу та проходження державної служби державним службовцем, а також вимог цього Порядку може бути підставою для відмови у погодженні продовження терміну перебування на державній службі». Із цієї текстуально закріпленої правової норми непрямо випливає і при тлумаченні за допомогою висновку a contrario виявляється логічно закріплена правова норма, згідно з якою будь-які інші обставини не можуть бути підставою для відмови у погодженні. Однак мали місце випадки, коли погодження на продовження терміну перебування на державній службі не надавались за відсутності обставин, названих у п. 9 названого Порядку. При цьому не було враховано, що наведена вище норма, яка непрямо випливає із зазначеного пункту, не суперечить будь-якій іншій правовій нормі, а тому підлягає застосуванню.

4. Пункт 168.2.2 ч. 168.2 ст. 168 ПК («особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність») сформульований дуже невдало, оскільки він формулює негативне правило, визначає осіб, які не є податковими агентами. Тут не заперечується можливість включення до нормативно-правових актів негативних правил. Інколи встановлення таких правил виправдовується відповідною ситуацією.

За відсутності особливих обставин, що спонукають встановлювати негативні правила, законодавець мав би виявляти більшу повагу до осіб, які будуть працювати із законодавчими актами, і формулювати позитивні правила, які при читанні сприймаються значно легше.

У даному випадку негативне правило доповнене двома винятками, які також мають негативний зміст. Це ускладнює нормативний текст настільки, що його нормально сприйняти можна тільки, як кажуть, «на світку голову». Але ж суддя чи інший суб’єкт правозастосування змушений працювати із законом не тільки на початку, айв кінці робочого дня. Законодавче положення, про яке йдеться і в якому формулюється три зазначені вище заперечення, до того ж потребує використання при його логічному опрацюванні висновку від протилежного, а це уже — непросто навіть на «свіжу голову».

Отже, із п. 168.2.2 ч. 168.2 ст. 168 ПК випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої податковими агентами є усі юридичні особи (відокремлені підрозділи юридичних осіб відповідно до п. 168.4.2 ч. 168.4 ст. 168 ПК можуть лише отримати в установленому порядку повноваження щодо нарахування, дотримання і сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб), а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або перебувають на обліку в органах державної податкової служби як такі, що провадять незалежну професійну діяльність. Ця правова норма підлягає застосуванню, оскільки це не суперечить будь-яким іншим нормам.

5. Законодавець враховує, що із положень законодавчих актів при їх тлумаченні будуть робитись висновки a contrario і у такий спосіб будуть виявлятись логічно закріплені правові норми, що підлягають застосуванню у відповідних випадках. Так, у частині першій ст. 4 ГПК («господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України») не зазначається на будь-які підзаконні акти. Не зазначається на такі акти і в подальшому. Зате в частині другій ст. 4 ГПК встановлюється: «Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України». Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої господарський суд, крім актів, зазначених у частині першій ст. 4 ГПК, має застосовувати акти державних та інших органів (за умови, що ці акти не суперечать «законодавству України»).

§ 69. Висновок від протилежного і висновок про відсутність правового врегулювання

Висновок від протилежного слід відрізняти від висновку про відсутність правового врегулювання. Це має практичне значення взагалі для правильного розуміння нормативного тексту, тобто навіть тоді, коли правові норми, виявлені при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч іншим правовим нормам. У тих же випадках, коли правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, здатні конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами, розмежування врегулювання відповідних відносив такими нормами і відсутності їх правового врегулювання будь-яким нормативно-правовим актом у вирішальний спосіб впливає на правозастосування.

1. Реальне значення відмежування висновку a contrario від висновку про відсутність правового врегулювання має у наступних випадках: 1) у разі необхідності вирішення ієрархічних колізій; 2) у разі необхідності вирішення хронологічних колізій; 3) у випадках необхідності вирішення колізій між двома правовими нормами, які встановлені актами законодавства і одна із яких перебуває «під захистом» нормативного положення, що визнає таку норму (чи групу правових норм) спеціальною, особливістю, або «під захистом» застереження «якщо інше не встановлено...», «крім випадків, встановлених...» тощо.

У решті випадків таке відмежування необхідне тільки в тому сенсі, що професіонал повинен володіти нормативним матеріалом і бачити в ньому весь його зміст, а не залишатися безпорадним перед необхідністю його інтерпретації.

2. Значення відмежування висновку a contrario від висновку про відсутність нормативного врегулювання покажемо на прикладі ст. 56 Конституції, що дає кожному право на відшкодування за рахунок держави