Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

— Ви чуєте щось? — тихо запитала Мері й сторожко повела очима на Гленда. — Ви помітили щось незвичне?

— Я чекаю, поки здригнеться полин, — теж тихо мовив Гленд.

— Можливо, вони там… — почала Мері, але не закінчила фрази, бо з’явилися Павло й Кукудзі.

Павло був блідий. Він, здавалося, нікого не бачив. Кукудзі підтримував Павла під руку й вибачливо усміхався до Мері й Гленда, ніби завинив перед ними тим, що дозволив Острожному ввійти в штрек аварійного полігона.

— Йому треба кілька годин побути в темряві, - пояснив Кукудзі. — Після випадку на Ранчо Доута містеру Острожному не можна хоча б з рік переживати подібні випробування.

— Ви живі! — скрикнула Мері, ніби не чула пояснень Кукудзі, й кинулася обом назустріч.

— Вітаю вас, джентльмени, — мовив стримано Гленд і раптом помітив, як у Павлових зіницях мигнули зелені вогники.

Острожний замружився і, розгладжуючи пальцями промінці зморщок біля очей, запитав з подивом:

— Сер Гленд, тут пахне полинами?

— Це полиновий вітер, Павел, — сказав Гленд, ніби звертаючись до свого сина, і в Павла полегшало на душі, відступили тривоги, сонце вже не світило так яскраво, коли його промені аж засліплювали…

— Тепер ви зможете організувати тут філію своєї підземної ферми, — порадив Глендові.

— Ви зробили велику справу, джентльмени, — сказав Гленд. — Ви покінчили з тим, що могло обернутися ще одним жахливим злом.

— Що ви там бачили? — не втерпіла Мері.

— Важке синє каміння, — відповів Павло, дивуючись, що він не побачив рубінів, як на Ранчо Доута.

— І ви не захопили нічого з собою? Ви проведете мене туди, сер?

— Там зона високих енергій, — попередив Кукудзі.

— У шахті все вгамувалося, сер, — сказав Павло. — Я мушу показати Мері те, що залишилося в камені.

— Ходімте й ми, сер, — запросив Гленда Кукудзі. — Має ж там бути хоч одна твереза голова.

— Безперечно, але я ліпше зачекаю вас тут: у всякому ділі повинен бути свідок, сер.

— Ви маєте рацію;- невдоволено буркнув Кукудзі й швидко ввійшов слідом за Мері й Павлом під склепіння грота.

— Ви даремне боялися, сер, — обізвалася Мері, показуючи синій уламок.

— Я добре знаю енергію невидимих променів, місіс, — сказав Кукудзі. — Залиште свою знахідку тут, місіс, і змініть одяг: я не гарантую, що цей гарний камінь не чаїть білої смерті.

— Але ж на Ранчо Доута… — заїкнулася Мері.

— На Ранчо Доута були рубіни, а тут камінь нагадує чистий сапфір. Така видозміна може обернутися небезпекою для живої матерії: ми знешкодили хвилю набагато пізніше, ніж на ранчо Доута. Ми не знаємо, яку новину подарує гравітал, якщо його енергію потримати ще довше в умовах полігона.

— Так-так, — ствердив Павло. — Тут ще одна таємниця хвилі Малькольна. Можливо, все залежить від того, скільки залишати хвилю в робочому стані. А може, тут виною кров Малькольна?

Мері поспіхом вийшла з шахти.

Повернення вчених тепер чекали Гленд і дві жінки: у білому — Мері Френк, а в строгому фіолетовому костюмі й синьому капелюшку — Хілда Брайнт.

— Сьогодні нам не минути ще однієї церемонії знайомства на високому рівні, - прокоментував Кукудзі.

— Ви вгадали. Але я вже знайомий — то найбагатша людина на планеті Хілда Брайнт. Ще й геніальна, сер.

— Он як! Нейрофізик Брайнт? Я теж бачився з нею. Давно — у Вені. Навряд чи вона мене тепер пізнає.

Кукудзі розчервонівся й нервово поправив окуляри.

— Містер Острожний і містер Тонако, всяке діло, де доводиться ризикувати життям, треба починати й закінчувати без жінок. Ми трохи порушили це правило, але все обійшлося щасливо, — звернувся Гленд. — На радощах запрошуємо вас на гостину до моєї сусідки у підземних володіннях місіс Хілди Брайнт.

Дивакуватий фермер знову нагадував істоту з рицарських часів, котру природа помилково привела на світ в атомну епоху і, похопившись, сховала під землю, щоб тій людині було там надійно й самотньо, як у родовому замку.

— Ви досі граєтесь у братерство, містер Кукудзі? — запитала Хілда Брайнт і сміливо простягнула йому руку.

— Я вірю в братерство розуму, місіс, — стримано відповів Кукудзі. — Якщо я знатиму, що ціною втрати свого відкриття я врятую вченого, чи дитину, з якої виросте людина, чи жінку, котра ще народить дитину, чи старого чоловіка, який не встиг нам дати мудру пораду, я з готовністю пожертвую своїми науковими ідеями, місіс.

— Як завжди, схиляюся перед вами, сер, — сказала Хілда й звернулася до Павла: — Рада бачити вас, мій рицарю. Хоча ви й віддали перевагу дамі свого серця Мері Френк, але я ще вчора чекала вашого дзвінка. Дозвольте ж хоч сьогодні, коли дракон гравіталу переможений, поцілувати вас, мій генію.

— У медоточиві уста? — підтримав Острожний грайливий тон Хілди.

— Я бажаю це робити без свідків, — Хілда примружила очі. — У підземеллі мало джентльменів, сер. Але й там нас охороняють електронні євнухи. — Хілда притримала Павлову руку в своїй. — Часи змінилися, сер, і я тепер теж переймаюся вашими муками самоти. Але з вами Кет. Тоді у вас півсамоти, — говорила Хілда Брайнт, ідучи поруч з Павлом. — Я заздрю вашій свободі. Правда, у пустелі доріг нема, і вам доводиться покладатися тільки на гелікоптер. Хоча вам легше — ви іноземець, недоторканна особа. І ви не авантюрист. А я свого часу спробувала утриматися на двох вежах — науці й політиці, - саркастично усміхнулася Хілда. — Вежі розійшлися, обірвали мою линву надії, і я, мов Демон, опинилася в пеклі Гленда.