Читати книгу - "Зламані янголи"

Таня Вардані просто стояла на місці з отетерілим виглядом.

— Дякую, панове, — це гукнув Каррера, звернувшись до унтер-офіцерів, які керували мінометом. — Зразкова куп частість.

Дистанційні нервові інгібітори. Новітня техніка для охорони громадського порядку. Колоніальне ембарго з них зняли всього пару років тому. Коли я працював місцевим військовим консультантом, мені продемонстрували дію новісінької системи на натовпах в Індиго-Сіті. Я просто жодного разу ще не ставав її жертвою.

Охолоньте, — з широкою усмішкою сказав мені завзятий молодий капрал правоохоронних сил. — І більш нічого вам робити не треба. Ясна річ, в умовах заворушень це ще кумедніше. Ця фігня на вас падає, а в вас тоді просто виробляється більше адреналіну, а тому вони просто кусатимуть вас далі — так, що, може, й серце зупиниться. Щоб із цього вирватися, треба, блін, зловити дзен, а в нас у цьому сезоні якось малувато таких протестувальників.

Зберігши кришталево чистий спокій посланця, я викинув усе важливе з голови й підвівся. Павуки трималися за мене і трохи вигиналися, реагуючи на мої рухи, проте більше не кусалися.

— Блін, лейтенанте, тебе просто обсіли. Певно, ти їм подобаєшся.

Ломанако стояв у колі чистого піску й усміхався мені на весь рот, тим часом як на зовнішньому краю поля, яке, швидше за все, утворював його захисний маячок, вовтузилися зайві інгібітори. Трохи праворуч від нього в аналогічній зоні недоторканності рухався Каррера. Я роззирнувся довкола й побачив інших офіцерів Клину, які геть не постраждали й дивилися на нас.

Спритно. Дуже спритно, бляха-муха.

За ними підскочив і показав на нас, забелькотівши, політичний офіцер Ламонт.

Ну, що ж… Хто міг би поставити це йому на карб?

— Так, я вважаю, що вас краще відпустити, — сказав Каррера. — Вибачте за шок, лейтенанте Ковач, але іншого зручного способу затримати цього злочинця не було.

При цьому він показував на Суджіяді.

«Взагалі-то, Карреро, ти міг би просто приспати всіх у буді з лазаретом. Але це було б недостатньо драматично, а вояки Клину люблять розбиратися з тими, хто скривдив Клин, зі стилізованим драматизмом, чи не так?»

Я відчув, як від цієї думки у мене по спині пробіг холодок.

І швидко заглушив її, поки вона не перетворилася на страх або гнів, який розбудить павуків, що мене обсіли.

Я надав перевагу втомленій лаконічності.

— Про що це ви в біса говорите, Айзеку?

— Ця людина, — лунко промовив Каррера, — можливо, збрехала вам, відрекомендувавшись як Цзян Цзяньпін. Його справжнє ім’я — Маркус Суджіяді, і його розшукують у зв’язку зі злочинами проти особового складу Клину.

— Ага, — з обличчя Ломанако зникла усмішка. — Цей засранець порішив лейтенанта Войтіна та сержанта, його заступника.

— Войтіна? — я поглянув на Карреру. — А я гадав, що він був десь під Буткінарі.

— Так, так і було, — командир Клину пильно дивився на скоцюблене тіло Суджіяді. Мені на мить подумалося, що Каррера тут-таки пристрелить його з бластера. — Поки цей кавалок гівна не порушив субординацію і врешті-решт не почастував Войтіна його ж таки «Сонцеструмом». Убив Войтіна так, що той загинув по-справжньому. Пам’ять зникла. Сержант Бредвелл спробувала це зупинити, але з нею сталося те саме. А ще двом моїм людям розітнули чохли, перш ніж хтось знерухомив цього падлюку.

— Такого не прощають нікому, — похмуро сказав Ломанако. — Хіба ні, лейтенанте? Не можна, щоб якийсь місцевий йолоп валив бійців Клину й залишався безкарним. Цьому гівнюкові світить анатомізатор.

— Це правда? — спитав я для годиться Карреру.

Він перехопив мій погляд і кивнув.

— Є свідки. Це очевидно.

Біля його ніг заворушився Суджіяді — так, наче на нього наступили.

Павуків з мене змели дезактиваторним віником, а тоді викинули в банку для зберігання. Каррера передав мені маячок, я його ввімкнув, і хвиля незайнятих інгібіторів, що вже пішла на мене, відступила.

— А тепер — щодо звіту, — сказав він і жестом запросив мене на борт «Чандри».

За мною повели назад до булькобуду моїх колег, які спотикалися щоразу, коли їх, реагуючи на кволі адреналінові сплески спротиву, кусали новоявлені нервові сторожі. Місце цього спектаклю, з якого ми всі пішли, обійшли з порожніми банками унтер-офіцери, що стріляли з міномета, і зібрали прилади, що не спромоглися знайти собі домівку й досі повзали.

Ідучи, Суджіяді знову глянув мені в очі. Непомітно хитнув головою.

Йому не потрібно було хвилюватися. Я ледве міг пройти вхідним трапом усередину лінкора — що там уже казати про рукопашний бій з Каррерою? Я вчепився в останні залишки тетраметового підйому й пішов за командиром Клину — подолав вузькі коридори, заставлені обладнанням, видерся по драбині на стіні грав-жолоба та ввійшов у приміщення, що скидалося на його особисте житло.

— Сідайте, лейтенанте. Якщо знайдете, де сісти.

У каюті було тісно, але надзвичайно чисто. На підлозі в одному кутку, під письмовим столом, що звисав на петлях із перегородки, лежало вимкнене грав-ліжко. На робочій поверхні стояли компактна котушка даних, охайний стосик книгочипів і пузата статуетка у стилі Дому Хунь. Інший кінець вузького приміщення займав ще один стіл, усіяний проекторним обладнанням. Біля стелі під такими кутами, щоб їх можна було переглядати на ліжку, плавали дві голограми. На одній відображався ефектний знімок Адорасьйон з високої орбіти, де з-за зелено-помаранчевого краю починав пробиватися світанок. Інша була сімейним портретом: Каррера і вродлива жінка з оливковою шкірою, що владно обіймала за плечі трьох дітей різного віку. Командир Клину мав щасливий вигляд, але чохол на голограмі був старший за той, в якому він ходив тепер.

Біля проекторного столу я знайшов простий металевий робочий стілець. Каррера подивився, як я сідаю, а тоді сперся на стіл, склавши руки.

— Недавно були вдома? — запитав я, кивнувши на голозображення з орбіти.

Він продовжив вдивлятися мені в обличчя.

— Ні, вже досить давно. Ковачу, ви прекрасно знали, що Суджіяді розшукує Клин, хіба ні?

— Я досі не впевнений, що він є Суджіяді. Генд продав його мені як Цзяна. А чому ви так упевнені?

Він майже всміхнувся.

— Гарна спроба. Мої друзі-хмарочосники передали мені генні коди бойових чохлів. А ще — дані про зачохлення зі стеку «Мандрейк». Вони дуже хотіли, щоб я знав: на Генда працює військовий злочинець. Гадаю, вони вважали, що це — додатковий стимул. Щоби співпраця була пліднішою.

— Військовий злочинець, — я демонстративно оглянув каюту. — Цікавий вибір термінології. Ну, для людини, що контролювала Декатурське умиротворення.

— Суджіяді вбив одного з моїх