Читати книгу - "Салимове Лігво"

Бену заціпило. Він не знав, що сказати.

— Бідний ти хлопчик, — тихо промовив Метт. — Бідний, хоробрий хлопчик.

Маркове обличчя почало розпливатися. Очі його заплющилися, а губи скривилися і затремтіли:

— Моя мах-мах-мама…

Він сліпо похитнувся, і Бен ухопив його в обійми, пригорнув і почав колисати, тим часом як прийшли сльози і люто ринули на його футболку.

  24

Отець Доналд Каллаген уявлення не мав, скільки вже часу він іде в темряві. Він плентався назад по Джойнтер-авеню, ані гадки не маючи про свою машину, яку він залишив стояти на заїзді Петрі. Він то кривуляв посередині дороги, а то тягся по хіднику. Раз на нього вилетіла якась машина — з фарами велетенськими сяйливими колами; ревонула гудком і в останню мить вильнула, завищавши шинами по асфальту. Раз він упав у рівчак. Коли він уже наближався до жовтої мигавки, почався дощ.

На вулицях не було нікого, хто б зауважив його похід; Салимове Лігво задраїлося на ніч іще щільніше, ніж зазвичай. Їдальня була порожньою, а в Спенсера в крижаному сяйві флуоресцентних світильників під стелею сиділа біля свого касового апарата міс Куґан і читала якийсь сповідальний журнал зі стенду. Знадвору, під освітленою вивіскою, що зображувала блакитного собаку в напівпольоті, йшов червоний неоновий напис:

АВТОБУС

Їм страшно, міркував він. На те в них є всі причини. Якимсь внутрішнім органом вони всотують небезпеку, і цього вечора в Лігві замкнені й ті двері, які не замикалися роками… якщо взагалі коли-небудь.

Він був надворі один. І тільки він один не мав чого боятися. Це було кумедним. Він голосно розсміявся, і цей звук був схожим на якісь дикі, божевільні схлипи. Жоден вампір його не торкнеться. Інших, можливо, але не його. Пан його позначив, і він ходитиме вільно, допоки Пан не зажадає свого.

Церква Святого Андрія височіла над ним.

Він вагався, потім рушив уторованою стежкою. Він помолиться. Молитиметься цілу ніч, якщо потрібно. Не новому Богу, Богу гетто, суспільної свідомості й безплатних обідів, а тому старому Богу, який проголосив через Мойсея не лишати чарівниці живою[281] і поклав своєму синові повстати з мертвих. Просто другий шанс, Боже. Все моє життя заради покаяння. Тільки… другий шанс.

Він спотикливо подерся вгору сходами — сутана брудна, забрьохана, губи замурзані кров’ю Барлоу.

Нагорі він застиг на хвильку, а потім потягнувся до ручки середніх дверей.

Щойно він її торкнувся, зблиснув спалах якогось синього світла і його відкинуло назад. Біль прохромив йому спину, потім голову, потім груди, черево і гомілки, коли він покотився по гранітних сходах на тротуар.

Він лежав, тремтячи, під дощем, а долоню йому пекло, як вогнем.

Він підніс її до очей. Вона була обпалена.

— Нечистий, — забурмотів він. — Нечистий, нечистий, о Боже, такий нечистий.

Його почало колотити. Він обхопив себе руками за плечі й трусився під дощем і церквою, яка височіла позаду нього, її двері для нього були закриті.

  25

Марк сидів на ліжку Метта точно на тому місці, яке посів Бен, коли вони з Джиммі прийшли сюди. Свої сльози Марк осушив рукавом футболки, і хоча очі залишались підпухлими й червоними, схоже було, що він себе опанував.

— Ти ж розумієш, чи не так, — спитав у нього Метт, — що Салимове Лігво в жахливій ситуації?

Марк кивнув.

— Вже зараз його Нечисті розповзаються по місту, — похмуро продовжив Метт. — Залучають до себе інших. Всіх вони не дістануть — ще не цієї ночі — але завтра на вас чекає страшна робота.

— Метте, я хочу, щоб ви трохи поспали, — сказав Джиммі. — Ми будемо тут, не хвилюйтеся. У вас негарний вигляд. Це було таким жахливим напруженням для вас…

— Моє місто трупішає майже в мене на очах, а ти хочеш, щоб я спав? — спалахнули з виснаженого обличчя Метта його невтомні, на позір, очі.

Джиммі вперто наполягав:

— Якщо ви хочете дійти до фінішу, вам варто дещо поберегти сили. Я вам кажу це як ваш лікар, чорт забирай.

— Гаразд. Ще одну хвилинку.

Він обвів усіх поглядом:

— Завтра ви втрьох мусите повернутися до Маркового обійстя. Вам треба наробити кілків. Величезну кількість кілків.

Сенс сказаного їм дійшов і пройняв.

— Скільки? — тихо запитав Бен.

— Я сказав би, що вам знадобиться щонайменше три сотні. Раджу вам зробити п’ятсот.

— Це неможливо, — рішуче заперечив Джиммі. — Їх не може бути аж так багато.

— Нечисть спрагла, — просто сказав Метт. — Краще бути готовим. Ви поїдете разом. Не смійте розділятися, навіть у денний час. Це буде як лахмітницьке полювання[282]. Ви мусите почати з одного кінця міста і обробити його до іншого.

— Нам ніяк не вдасться знайти їх усіх, — заперечив Бен. — Навіть якби ми змогли розпочати з першим світлом і працювати весь час до темряви.

— Ви маєте зробити все можливе, Бене. Люди можуть почати вірити вам. Хтось допомагатиме, якщо ви доведете їм правдивість того, що кажете. А коли знову настане темрява, більшу частку його роботи буде скасовано.

Він зітхнув:

— Нам доведеться припустити, що отця Каллагена для нас втрачено. Це погано. Але попри все ви мусите вперто робити своє. Ви мусите бути обережними, всі ви. Бути готовими брехати. Якщо вас заарештують, це добре прислужиться його меті. Якщо ви не розглядали таку можливість, добре подумайте про це зараз: існує велика ймовірність того, що дехто з нас або й усі ми доживемо до тріумфу тільки для того, щоби постати перед судом за вбивство.

Він подивився кожному окремо в обличчя. Побачене там, мабуть, задовольнило його, бо він знову обернув свою увагу цілком до Марка.

— Ти ж знаєш, яка робота є найважливішою, чи не так?

— Так, — сказав Марк. — Треба вбити Барлоу.

Метт дещо ріденько усміхнувся:

— Боюся, це як ставити воза поперед коня. Спершу нам треба його знайти.

Він подивився на Марка пильно:

— Ти сьогодні бачив що-небудь, чув що-небудь, вловив якийсь запах, торкався чого-небудь, що могло б допомогти нам визначити його місцеперебування? Подумай ретельно, перш ніж відповідати! Ти краще за нас усіх знаєш, як це важливо!

Марк думав. Бен ніколи не бачив нікого, хто б спри­йняв подібний наказ так буквально. Він уперся підборіддям собі в долоню і заплющив очі. Здавалося, він цілком непоквапливо перебирає кожен нюанс бойовища цього вечора.

Нарешті він розплющив очі, мелькома озирнув їх і похитав головою:

— Нічого.

Лице в Метта підупало, але він не здавався:

— Можливо, якийсь листочок, прилиплий до його одягу? Пух з рогозу в манжеті його штанів? Грязь на черевиках? Будь-яка слабенька ниточка, якій він дозволив зависнути. — Метт безпорадно ляснув по ліжку. — Ісусе Христе Всемогутній, та невже він безшовний, як яйце?

Очі в Марка раптом розширилися.

— Що? — спитав Метт. Він ухопив хлопчика за плече. — Що там таке? Про що ти подумав?

— Синя крейда, — сказав Марк. — Він одною рукою обхопив мене за шию, отаким чином, і мені було видно його пальці. У нього такі довгі білі пальці, і там на двох з них були цятки синьої крейди. Такі маленькі цятки.

—