Читати книгу - "Салимове Лігво"

Вона казала Сюзен, попереджала її про того чоловіка, про Міерза і його друзів, застерігала її проти чоловіка, який зрештою її вбив. Метт Бьорк напоумив його на це. Вони співучасники в цій змові. О, так. Вона знає. Він їй розказав.

Вона пролежала хвора цілий день, хвора і сонлива, майже нездатна вибратися з ліжка. А коли після полудня нарешті запала у важку дрімоту, поки її чоловік відлучався заповнювати якесь дурнувате повідомлення про зниклих осіб, він прийшов до неї уві сні. Обличчя мав красиве, і владне, і зарозуміле, і вабне. Яструбиний ніс, волосся зачесане від лоба назад, і ті його ваговиті, притягальні губи, що маскували дивно хвилюючі білі зуби, які показувалися, коли він усміхався. А його очі… червоні й гіпнотичні. Коли він дивився на неї тими очима, неможливо було відвести погляд… та й не хотілося.

Він розповів їй усе, і що вона мусить зробити — і як вона, коли те буде зроблено, зможе поєднатися зі своєю дочкою, і з багатьма іншими… і з ним. Поминувши Сюзен, це його їй хотілося задовольнити, щоби він подарував їй те, чого вона так прагнула і потребувала: доторку, проникнення.

У кишені в неї лежав .38-й її чоловіка.

Вона увійшла до вестибюля і подивилася в бік реєстратури. Якби хтось намагався її зупинити, вона би про них подбала. Не стріляниною, ні. Жодного пострілу, поки вона не опиниться в палаті Бьорка. Він їй так сказав. Якщо її викриють і зупинять до того, як вона виконає це завдання, він не прийде до неї цієї ночі, щоб обдарувати її палкими цілунками.

За столом, розгадуючи кросворд у м’якому світлі лампи понад своїм робочим пультом, сиділа дівчина в білій шапочці й уніформі. Коридором ішов якийсь санітар, віддаляючись від них.

Почувши кроки Енн, чергова медсестра підняла голову з професійною усмішкою, але та вицвіла, щойно вона побачила жінку в нічному одязі і з запалими очима, яка наближалась до неї. Очі в жінки були порожніми, але дивно блищали, немов вона була заводною іграшкою, яку хтось пустив у рух. Якась заблукала пацієнтка, мабуть.

— Мем, якщо ви…

Енн, немов якийсь ветхий стрілець із потойбічного світу, видобула з кишені своєї халамиди .38-й. Вона націлила його дуло в голову черговій медсестрі і сказала:

— Поверніться спиною.

Губи медсестри беззвучно ворушились. Вона судомною хвилею втягнула в себе повітря.

— Не кричіть. Я вас уб’ю, якщо ви закричите.

Повітря з хрипом видихнулося. Медсестра дуже зблідла.

— Тепер поверніться спиною.

Медсестра повільно підвелася і повернулась. Енн Нортон розвернула пістолет навспак і приготувалася з усією, яку лишень мала, силою гахнути його руків’ям медсестру по голові.

І саме в цю мить долівка випорснула з-під її ніг.

  22

Пістолет відлетів геть.

Жінка в заношеному жовтому халаті не кричала, але почала видавати високе горлове ниття, майже похоронне тужіння. Вона метнулася по пістолет, як краб, і чоловік, який, ошелешено й злякано дивлячись, стояв позаду неї, також кинувся туди. Побачивши, що вона вхопить його першою, він ударом ноги послав його далі по килиму вестибюля.

— Гей! — заволав він. — Гей, поможіть!

Енн Нортон озирнулася і засичала на нього — її обличчя зжужмилося в якусь цидулку обдуреної ненависті — а потім знову метнулася по пістолет. Сюди бігом повертався той санітар. Якусь мить він дивився на цю картину з чистим подивом, а потім підхопив пістолет, який лежав у нього майже біля ніг.

— Господи Ісусе, — промовив він. — Ця штука заря­джена…

Енн напала на нього. Її скорчені пазурами пальці неначе зубчастими коліщатами продерлися по його обличчю, залишивши червоні смуги на лобі і правій щоці здивованого санітара. Він тримав пістолет так, що їй його було не ді­стати. Все ще тужливо виючи, Енн дряпалася по зброю. Ошелешений чоловік підступив до неї ззаду і вхопив. Пізніше він казатиме, що то було, як ухопити торбу зі зміями. Тіло під тим халатом було гарячим і гидотним, кожен м’яз там сіпався й викручувався.

Оскільки вона не припиняла вириватися, санітар зацідив їй кулаком у щелепу. Її очі підкотилися вгору, залишивши білки, і Енн повалилась.

Санітар і ошелешений чоловік дивилися один на одного.

Медсестра за столом реєстрації кричала. Її притиснуті до рота долоні надавали цьому крику унікального ефекту корабельного ревуна.

— Що це за шпиталь такий ви, люди, тут тримаєте, до речі? — запитав ошелешений чоловік.

— Господи, якби я знав, — відповів санітар. — Що в біса трапилося?

— Я якраз заходив, щоб провідати мою сестру. Вона народила дитину. Аж тут до мене підходить цей хлопчик і каже, що сюди щойно ввійшла жінка з пістолетом. І…

— Що за хлопчик?

Ошелешений чоловік, який приїхав провідати свою сестру, роззирнувся. Вестибюль заповнювався людьми, але всі вони були старші того віку, від якого дозволено купувати алкоголь.

— Зараз я його не бачу. Але він був тут. Пістолет заряджений?

— Ще б пак, — сказав санітар.

— Що це за шпиталь такий ви, люди, тут тримаєте, до речі? — знову запитав ошелешений чоловік.

  23

Вони побачили, як дві медсестри пробігли повз двері до ліфтів, і почули збоку сходової кліті неясний крик. Бен поглянув на Джиммі, і Джиммі стиха знизав плечима. Метт дрімав з роззявленим ротом.

Бен вимкнув світло і причинив двері, Джиммі присів навпочіпки біля Меттового ліжка, а коли вони почули, як за дверима зупинилися кроки, Бен стояв уже напоготові. Коли двері прочинилися і досередини просунулась чиясь голова, він затиснув її напівнельсоном[280] і впер їй в обличчя хрест, який тримав у другій руці.

— Пустіть мене!

Вільна рука приходька марно била Бена в груди. За мить ввімкнулося верхнє світло. Метт сів на ліжку, лупаючи очима на Марка Петрі, який виривався з рук Бена.

Джиммі підхопився зі свого присіду й бігом кинувся через кімнату. Він був уже майже готовий ухопити хлопчика в обійми, але завагався:

— Задери вгору підборіддя.

Марк задер, показуючи усім трьом свою чисту шию.

Джиммі розслабився:

— Хлопче, я ніколи в житті не був такий радий когось побачити. А де отець?

— Не знаю, — понуро сказав Марк. Барлоу мене схопив… убив моїх батьків. Вони мертві. Мої мати і батько мертві. Він зіштовхнув їх головами. Він убив моїх батьків. Потім він схопив мене і сказав отцю Каллагену, що відпустить мене, якщо отець Каллаген пообіцяє йому викинути свій хрест. Він пообіцяв. Я побіг. Але перед тим як втекти, я на нього плюнув. Я плюю на нього, і я його вб’ю.

Він хитнувся у дверях. На обличчі і щоках у нього були відмітини від ожини. Він біг крізь ліс по тій стежині, де вже так давно горе спіткало Денні Ґліка і його брата. Штани до колін у нього були мокрі, бо він перебігав Теґґартів ручай. Він зупинив якусь попутку, але не запам’ятав, хто його підвозив. Там грало