Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Жанна фізично відчула, як засмоктало під ложечкою: вона дуже хоче стати частиною сім’ї Артема...

Артур і Злата прокинулися від сирен та просто лежали обіймаючись, потім вирішили таки піти поснідати. Вийшли з кімнати вони близько восьмої ранку.

Дівчина пішла до рукомийника на кухню, вмити лице, а Артур зібрався на перекур, але зіткнувся з Раїсою у вхідних дверях.

— Доброго ранку, — привітався він.

— Доброго… — видихнула вона трохи невдоволено.

— Ви хочете мені щось сказати? — Артур уважно дивився на її лице.

— Я бачила, що ти з ним зробив. Це жахливо!..

— Вам його шкода? — беземоційно запитав Артур.

— Ну, він же жива людина!.. — вона намагалась стишувати голос, зриваючись на писк.

— Ця людина планувала відловити дівчат по черзі, спочатку Злату, потім вашу доньку, пані Раю. Цікаво, чи вважали б ви його людиною, якби він зґвалтував вашу “малу руду відьму”, як планував? — Артур навис над жінкою, вдивляючись у її перелякані очі. — Якщо вам так шкода вашого любого сусіда, то занесіть йому передачку в лікарню. Пюрешечку там різну, бульйончик, щоб швидше відновився і зробив задумане.

Сказавши це, Артур вийшов. Закуривши, він набрав брата, і невдовзі той підігнав машину до будинку Злати.

Марина погодувала Білого в кімнаті й почала накривати стіл для сніданку на вулиці, Жанна їй допомагала. Сіли снідати.

Андрій прийшов до столу останнім, привітався, всівся за стіл.

— А що ото вищало вранці?

— Хтось дядька Толіка відгамселив, повезли в лікарню, — сказала Жанна, накладаючи собі салат.

— Сильно? — з надією запитав хлопець.

— Нормально так. Обличчя — суцільне місиво, і руки поламані, — додала дівчина, відставляючи салатницю.

— Класссс… — хлопець радісно стис кулаки. — Так йому, гаду.

Злата питально поглянула в очі Артуру, він кілька секунд дивився мовчки, нічого не відповідаючи, потім поклав руку на її спину і, наблизившись, поцілував у тім’я. Дівчина перевела подих. Вона все зрозуміла. Це зробив він. Через неї. Вона ще раз поглянула йому в очі, вже без питання, а з вдячністю, Артур ледь помітно всміхнувся і вперся чолом в її чоло.

Артем сидів навпроти них і з цікавістю стежив за цим німим діалогом. Йому подобалося те, що він бачив.. І важко було сказати, що саме втішало його більше: що Артур і Злата розуміють одне одного без слів чи такий незвичний щасливий вираз на обличчі брата в її присутності?

Той же щасливий вираз обличчя Артура він спостерігав всю дорогу у дзеркалі заднього виду дорогою на Київ. Артем був радий, що став брату в нагоді у цій поїздці. Єдине, що викликало непевність — Жанна. ЇЇ мамі він не подобався, мама, власне, йому теж. Взаємно. Дівчина після вечірньої розмови і того, що вона побачила вранці, з ним майже не розмовляла… Ну, отже, так і буде. Знайти іншу руденьку для нього абсолютно не проблема...