Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Незважаючи на дещо напружений старт високої зустрічі, вечеря у залі замку Хейзел пройшла… буденно. Розмови про погоду, жарти, обговорення спільних знайомих аристократів, усні рецензії на свіжі наукові роботи відомих вчених та магів-вчених. Це було б схоже на звичайні посиденькі трьох науковців у старовинному замку, якби ж то звичайні науковці здатні були б на цеглинки розібрати цей самий замок власними руками… Спочатку основними співрозмовниками були саме Архімаги, але хмурий Леон Д’Альбон наприкінці третьої пляшки вина все-таки розслабився та, врешті-решт, теж вклинився у бесіду.
– Я дуже перепрошую, маркізо, але це – відверта нісенітниця. Теорія цього шизофреніка Герісона про Абсолютний Щит – повне троляче лайно. Чи не вам, як магесі найвищого рангу, це розуміти?!
– Саме тому, що я – найвищого рангу, а ви, любий віконте – ні, ви й не погоджуєтеся з нею.
– Та це ж… Це ж просто смішно! Вчителю! – Ображений у саме серденько Леон повернувся до хазяїна замку за підтримкою.
– Я можу лише сказати, що ви обидва праві в якомусь сенсі. Втім, як і не праві.
– Ну звісно ж. Якісний стрибок. Як мінімум на один порядок, може й більше.
– Гадаю, більше…
– Про що ви, в біса, кажете?
– Про те, мій учне, що тут має місце ваша правота. Дійсно, створити магічний бар’єр, який з однаково нескінченно малим зусиллям міг би стримати атаку будь-якої зі стихій і існував би нескінченно довгий проміжок часу – неможливо. Але тут вже ми переходимо до точки зору пані Брауні. Це неможливо здійснити, перебуваючи на поточному рівні розвитку магії, як науки й мистецтва, а також чарівника, як мислячої істоти, здатної цією магією оперувати. Власне, як і сказала Її сіятельство, необхідно якісно поліпшити обидві основні вимоги мінімум вдесятеро. Чарівник, що досяг у розвитку власного дару десятикратно більшого прогресу, ніж ми з вами, а також пізнав магію у десять разів глибше – теоретично, міг би створити щось подібне.
– Але дозвольте! Ви постійно кажете про якість! Якщо кількісно ми можемо вгатити величезну суму коштів та збудувати накопичувач енергії, що міститиме десятикратний запас енергії Архімага – це нам не допоможе. Якість… – Останнє слово Леон тихо буркнув собі під носа, заворушив беззвучно губами, а потім підвів спантеличений погляд на співрозмовників. – Але ж чародій, якісно у десять разів могутніший та розумніший за Архімага, це ж, практично, бог!
– Егеж. Дивовижно, скажи?! – Блиснула трохи хмільними очима Еріда Брауні. – Причому, не з останніх. Звісно, про Всесущу Мати, пані Ерешкегаль чи навіть вошивого, драного мінотаврами Вулпота, теж мова не йде. Але якийсь, скажімо, Індра, котрого ви, віконте, так любите згадувати, цілком міг би володіти саме мінімально-необхідним рівнем могутності та знань.
– Навряд чи ці розрахунки відповідають дійсності, маркізо. – Вперто хитнув головою Вищий Магістр. – Інакше б чого тому ж Індрі не стати вже верховним богом? Зі Щитом, що здатен витримувати будь-який удар як завгодно довго, можна дуже швидко дістатися найвищого з престолів!
– Бо ми тут, Леоне, обговорюємо все-таки «теоретичний» Абсолютний Щит. Проти якого завжди можна поставити такий самий «теоретичний» Абсолютний Меч. І тут вже починаються нюанси божественної магії, про які ми, звісно ж, знаємо ганебно мало.
– З огляду на «ганебно мало», а не «нічого», зроблю припущення, що до божественної магії ви відносите й магію жерців.
– Воістину, майстре Д’Альбон. Жерців і, мабуть, деякі шаманські практики. Елементи первісного керування Силою, які містять в собі певні обряди шаманів, бувають інколи настільки… нелогічними для звичайних розумних створінь, на кшталт нас самих, що я не раз задумувався про їх походження.
– В рік мого останнього курсу ректор запросив до Університету Її сіятельство графиню Ізабеллу Парадізі, щоб вона прочитала нам курс теоретичної магії Повітря. Так от, на одній з лекцій графиня сказала одну фразу. Мені вона доволі сильно запам’яталася, хоч і здалася тоді дещо пафосною… – Задумливо й повільно, ніби виринаючи з озера спогадів, проговорив Леон Д’Альбон. – Вона сказала: «Якщо духи грози не вчили Індру першій магії, то якого Йосипа ми з вами тут взагалі зібралися?!».
– Воістину велика жінка… – Еріда Брауні тричі плеснула в долоні, киваючи головою з виразом безмірної поваги на обличчі. – Тітка Белла завжди знає, як навести фурор серед хоч трохи розумної молоді.
– Тітка?.. – Підняв брову Грегор.
– Урлур… В сенсі… Гхм-гхм… – Почулося десь ближче до стелі великої зали.
– Кажи, Теодоре.
– Ваша милість, мабуть, просто забули, що графиня Ізабелла Парадізі є двоюрідною сестрою графині Анжели Брауні, матусі нашої гості. Вони обидві походять зі шляхетного баронського роду магів Повітря Констанс, члени якого, в свою чергу є віддаленими родичами роду Д’Альбон.
– Оу, то ви…
– Ні, вчителю. Навіть серед шляхетних сімей це практично ніхто не вважає ступенем споріднення. Занадто далекі предки нас колись об’єднували. – Хитнув головою Вищий Магістр. – Бо, якщо лізти в ті хащі, виявиться, що уся знать країни – родичі Його Величності Ріордану. В такому разі від претендентів на престол прямо діватися нема куди буде!
– Пх… – Леді Брауні одним поглядом випарувала вино, яким трохи вдавилася і яке ледь не забруднило скатертину стола. – Ти б за язиком слідкував, дальній родичу. Бо в Його Величності з небажаними претендентами на престол розмова коротка. Почує не той, хто треба – і от уже в двері лагідно стукається Галасливий Квартет.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.