Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Жива? - запитав Влад.

Денис одразу ж захлопнув двері.

- Якого біса у вас коїться? - виплюнув він. - Кому ви дорогу перейшли? Хто вас винищує поодинці?

Влад незадоволено примружився.

- Лєрка розбовтала?

- Так, ходімо покуримо, хочу почути твою версію.

Вони тихо зайшли в кімнату і вирушили на балкон - звичайний, незасклений. Сильним вітром недопалки з попільнички здувало на старий стілець, потім і на підлогу. На відміну від самої квартири, це місце використовувалося тільки як курилка; такого ж ідеального ремонту тут не було.

- Як вона тут опинилася? - Влад дістав пачку цигарок.

У відповідь почув коротку історію і був упевнений, що Лєра розповіла б так само - без зайвих подробиць.

З кожним словом щелепа Влада стискалася все сильніше. Єдиний раз він забув про телефон, і тоді ж сталося щось жахливе. Мабуть, сестрі потрібен окремий охоронець, бо на самоті з такими повідомленнями можна збожеволіти.

- Гаразд, правильно зробив, що сюди її привіз. Напевно. Не хочу її саму поки залишати, - Влад задумався і все ж таки ризикнув запитати: - Ти в гуртожитку з усіма спілкуєшся, може, комусь не подобається Лєра і хтось хоче їй насолити?

- До чого тут Лєра, якщо отруїти намагалися Колю та Костю?

Влад важко зітхнув:

- Як складно.

- Пастку влаштуйте. Але до Марка не лізьте. Ви живете в гуртожитку його мамки - це добром не скінчиться.

- Окей, - буркнув Влад. - А ти до Лєрки не лізь.

Денис несподівано засміявся.

- Забороняєш? Ніби тут від тебе щось залежить. Захочу - і я її одразу вкладу, а ти й далі... - він помітив у дверях Лєру. - Пропускай її дзвінки.

Влад не став влаштовувати істерики при сестрі, що дивилася на них сонними очима і сильніше куталася в плед.

- Бро, ти тут.

- Так, поїхали додому? - м’яко запитав він, але в його голосі відчувалася напруга.

- Ти б у неї запитав, чи хоче вона туди повертатися, - втрутився Денис. - А в гуртожиток у такий час не пустять. Уже друга година.

- Я поїду, - погодилася Лєра.

- Можете до ранку в мене залишитися.

- Дякую, друже, - крізь зуби процідив Влад. - Відмовлюся.

- Я вас відвезу, збирайтеся.

Тут заперечень не надійшло. До того ж Денис майже не пив, що так сильно здивувало Лєру. Відкрив вино, зробив ковток - і на цьому все.

Вони швидко зібралися і покинули квартиру. Машина Дениса стояла під під'їздом, брат із сестрою забралися в теплий салон і мовчки спостерігали за дорогою. У занадто компанійського Дениса теж пропало бажання розмовляти.

Він зупинився біля потрібного будинку й обернувся на заднє сидіння до друзів.

- Удачі. Вона вам знадобиться.

- Так, - Влад потиснув йому руку. - Побачимось.

Вони вилізли з машини, і Денис поїхав. Нічний холод пройняв Лєру до кісток, вона почала тремтіти, кутаючись у своє тонке пальто. Ліхтарі відкидали тьмяне світло на їхні обличчя, а з темряви долинало віддалене виття собак.

- Він тебе не ображав? - Влад різко повернувся до неї.

- Ні, ми просто поговорили.

- Це я вже зрозумів, ти стільки всього розбовтала. Особливо, про слово "біжи".

- А як я мала пояснити, чому втекла з дому?

- Ти сказала йому, де ми живемо? - несвідомо запитав він.

- Ні! Я думала, це ти розповів.

Вони зависли, дивлячись одне одному в очі. Ніхто не знав їхньої адреси, а зараз Денис сам підвозить їх до будинку і, як ні в чому не бувало, їде. Так безглуздо спалитися потрібно ще вміти.

- Марк знав. Може, йому розбовтав, - задумалася Лєра. - Вони ж були типу друзями.

- Правда думаєш, що вони обговорюють дівчат?

- Тоді звідки? Чи хочеш сказати, той заєць від Дениса?

- Це я з'ясую, - запевнив Влад. - Як ти взагалі його зустріла? Випадково?

- Так, - вона переминалася з ноги на ногу. - На дорогу вибігла, а тут він.

- Таке не можна підлаштувати?

- Звісно, ні. Я бігла в невідомому напрямку. Хвилини дві.

- Лєро, з нашої діри є тільки одна дорога. Тобі написали повідомлення, щоб ти бігла, а потім з'являється він, везе тебе до себе і ти все йому розповідаєш.

- Намагаєшся звинуватити його у змові з головним лиходієм? Чи це він попереджувальні повідомлення пише?

Влад озирнувся. За такою темою вони вже кілька хвилин стояли під під'їздом і не наважувалися зайти.

- Не знаю. Краще скажи, що вдома сталося?

- Мамі за боргом прийшли. Боюся у квартиру заходити.

- Сподіваюся, жива, - Влад підняв голову і помітив світло на їхній кухні.