Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- З таким способом життя - ненадовго, - пожартувала Лєра.

Вони збиралися підійматися, але Влад раптом зупинився. Дивився вдалину і не дихав. Лєра помітила, що до будинку навпроти йде якийсь хлопець у шкіряній куртці й зав'язаним у хвіст волоссям.

- Запам'ятовуй, як виглядає, - вимагав Влад. - Може знадобиться.

- Навіщо? Хто це? - прошепотіла Лєра, дивлячись, як незнайомець підходить до під'їзду.

- Його номер засвітився у тебе в телефоні. Мирон, барига. Не знаю, чи знайомий він із Марком особисто, але вони спілкувалися.

Під світлом ліхтаря Лєра змогла точно розгледіти його обличчя. Хлопець виглядав відстороненим, а в його рисах читався суворий вираз, що викликав внутрішню тривогу.

- Я його бачила.

- Де? - різко запитав брат.

- В нас у гуртожитку. Ми того дня у старости в кімнаті зависали, він з усіма на кухні стояв. А потім з'явився той напис. Я ще казала, що не всіх знаю...

- Який збіг, - обличчя Влада скривилося від злісної усмішки. - Можливо, це він. Узяв у Марка ключ і все зробив.

- Я навіть не зачинялася.

- Тим паче, - кинув він. - Ходімо в будинок?

Вони піднялися до потрібної квартири; двері більше не зачинялися і почали сходити з петель. Влад планував розібратися з цим пізніше, а зараз головне до ранку дотягнути.

В домі знову бардак: на підлозі кілька крапель крові, кімнатою кружляв звичний запах алкоголю, який розбавляв запах чогось горілого - це вже вечірні витівки Лєри. Вона й оком не кліпнула на такі видовища, а Влад кинувся на кухню, де застав маму. Вона спала, поклавши голову на стіл. Поруч стояла напівпорожня пляшка горілки.

- Давай не будемо будити? - благала Лєра. - Вранці.

Влад наблизився до матері, щоб перевірити, чи все з нею в порядку.

- Може їй допомога потрібна...

- Їй ніс розбили, вона вже звикла. Ходімо, бро, - Лєра схопила його за куртку.

Він кивнув і, неохоче відвівши погляд від матері, дозволив сестрі повести його в їхню кімнату, подалі від алкогольного смороду і нічних тіней, що завжди здавалися густішими в цій оселі.