Читати книгу - "Стів Джобс"

Того місяця Амеліо мав виступити на щорічній зустрічі акціонерів і пояснити, чому результати за останній квартал 1996 року показали, що продажі впали на 30 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Акціонери стали в черги до мікрофонів, щоби висловити свій гнів. Амеліо і поняття не мав, як погано він провів цю зустріч. «Презентацію можна вважати найкращою із тих, які я коли-небудь проводив», — написав він згодом.

Але Ед Вулард, колишній виконавчий директор DuPont, який на той момент був головою ради директорів Apple (Маркулу посунули на крісло віце-президента), був нажаханий.

— Це — катастрофа, — прошепотіла його дружина посеред промови. Вулард погодився.

— Ґіл прийшов одягнений справді круто, але виглядав і говорив по-дурному, — пригадував він. — Не міг відповідати на питання, не знав, про що говорить, і не вселяв ніякої довіри.

Вулард узяв слухавку й зателефонував Джобсу, якого ніколи не зустрічав раніше. Приводом слугувало те, щоби запросити його в Делавер для виступу перед керівниками DuPont. Джобс відмовився, але, як розказував Вулард, «це прохання було лише хитрістю, щоби поговорити з ним про Ґіла». Він спрямував розмову в те русло й запитав Джобса начистоту, що той думає про Амеліо. Вулард пам’ятає, що Стів був дещо насторожений, говорячи, що Амеліо працював не на своєму місці. Джобс натомість пригадує, що говорив більш відверто.

Я подумав собі: або я скажу йому правду, що Ґіл — невіглас, або ж збрешу, якщо не зроблю цього. Він — у раді директорів Apple, тож я зобов’язаний сказати йому те, що думаю; з іншого боку, якщо скажу йому, він скаже Ґілу, і в такому випадку той більше ніколи не прислухається до мене і буде домахуватися до людей, яких я привів у Apple. Увесь цей вихор думок пронісся в моїй голові менш ніж за тридцять секунд. Зрештою я вирішив, що маю сказати цьому чоловікові правду. Я дуже сильно переймався долею Apple. Тож просто дозволив йому це почути. Я сказав йому, що цей чувак — найгірший виконавчий директор з усіх, що мені траплялися, і якби потрібно було отримувати права, щоби ставати виконавчим директором, то він, на мою думку, їх би не отримав. Повісивши слухавку, подумав: я, мабуть, щойно утнув справжню дурницю.

Тієї весни Ларі Елісон побачив Амеліо на вечірці й представив його фахівцю із технологічної журналістики, Джині Сміт, яка запитала, як справи в Apple.

— Знаєш, Джині, Apple — наче корабель, — відповів Амеліо. — Цей корабель наповнений коштовностями, але в кораблі є дірка. І моя робота — всіх поставити в ряд в одному напрямку.

Джині Сміт виглядала розгубленою і запитала:

— Ну гаразд, а з діркою що?

З того часу Елісон і Джобс любили пожартувати над притчею з кораблем.

— Коли Ларі розповів мені цю історію, ми були в цьому суші-барі, і я буквально впав зі свого стільця, регочучи, — пригадував Джобс. — Він був таким бовдуром, але сприймав себе надто серйозно. Він наполягав на тому, щоби всі називали його доктором Амеліо. Це завжди підозріла ознака.

Брент Шлендер, добре проінформований технологічний журналіст із Fortune, знав, що Джобс був знайомий із його точкою зору, і в березні написав статтю, у деталях розписавши весь той безлад.

«Apple Computer — зразок дисфункційного менеджменту й незграбних техномрій у Силіконовій Долині — знову опинився в режимі кризи, жалібно намагаючись своїми сповільненими рухами продертися крізь продажі, які вибухали на ходу, й дати раду технологічній стратегії, що ледь борсається, та імені компанії, що вже кровоточить, — написав він. — 3 макіавеллівської точки зору виглядає на те, що Джобс, попри принаду Голівуду — а останнім часом він керував Pixar, компанією, яка створила «Історію іграшок» та інші мультфільми з комп’ютерною анімацією, — може планувати очолити Apple».

І знову Елісон публічно просував ідею проведення ворожого поглинання і призначення його «найкращого друга» Джобса на посаду виконавчого директора.

— Стів — єдиний, хто може врятувати Apple, — сказав він журналістам. — Я готовий допомогти йому в ту саму мить, як він скаже слово.

Так само, як коли хлопчик утретє говорив, що прийшли вовки, останні роздуми Елісона не привернули особливої уваги, тож пізніше того місяця він сказав Дену Ґілмору із San Jose Mercury News, що займається формуванням інвесторської групи, щоби зібрати мільярд доларів і викупити основну частину акцій в Apple. (Ринкова цінність компанії складала близько 2,3 мільярда.) В той день, коли стаття вийшла, ціна на акції Apple підскочила на 11 %. Щоби додати легковажності цьому моменту, Елісон розмістив адресу електронної скриньки — [email protected], попросивши читачів проголосувати, чи варто, на їхню думку, йому це робити.

Джобса дещо дивувало те, що Елісон узяв на себе таку роль.

— Лapi піднімає те питання час від часу, — сказав він журналістові. — Я намагаюся пояснити, що моя роль в Apple — це роль радника.

Амеліо, однак, був розлючений до посиніння. Він зателефонував Елісону, щоби розібратися з ним, але Елісон не брав слухавки. Тож Амеліо задзвонив до Джобса, чия реакція була двозначною, але також частково щирою.

— Я справді не розумію, що відбувається, — сказав він Амеліо. — Думаю, то якась дурня.

Тоді він запевнив його словами, які не були щирими ні на крихту:

— У нас із тобою хороші стосунки.

Джобс міг завершити ці спекуляції, заперечивши висловлене Елісоном, але, до великого розчарування Амеліо, він цього не зробив. Він залишився осторонь — що відповідало і його інтересам, і його характерові.

До того моменту преса вже повернулася проти Амеліо. Business Week вийшов із обкладинкою, на якій майоріло запитання: «Невже від Apple і мокрого місця не залишилося?»; у Red Herring вийшла редакторська колонка під назвою «Ґіл Амеліо, будь ласка, йди у відставку»; а на обкладинці Wired з’явився логотип Apple, розіп’ятий, неначе Святе Серце, із короною з тернів і заголовком «Моліться». Майк Барнікл із Boston Globe, обурюючись роками неправильного менеджменту компанії Apple, написав: «Як ці придурки можуть усе ще отримувати зарплату, коли вони взяли єдиний комп’ютер, який не лякав людей, і перетворили його на технологічний еквівалент фірмової ручки бейсбольної команди Red Sox 1997 року?».

Коли Джобс із Амеліо підписали контракт у лютому, Джобс почав підстрибувати, виявляючи нестримну радість, і виголосив:

— Нам із тобою треба піти кудись, узяти пляшку чудового вина й відсвяткувати!

Амеліо запропонував, що може принести вино зі свого винного льоху, а також висловив ідею, щоби вони також запросили своїх дружин. Аж до червня хлопці ніяк не могли визначитися з датою, і,