Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це сталося непомітно.

Спершу — запитання. Несміливе, трохи тремтливе:

— Тату, а ти колись боявся виступати?

Я поглянув на неї — ще така мала, але з очима, в яких світяться великі хвилювання.

— Так, — відповів я. — Дуже. Іноді досі боюся.

— І що ти робиш? — запитала вона, вже знаючи, що отримає справжню відповідь.

Я замислився. А потім сказав:

— Я згадую, як мама сиділа в залі. І як її очі шукали мої. Як навіть коли я помилявся — вона усміхалась. І я знав: я не один. І тому… я йду далі.

Вона мовчала. А потім просто притулилась.

— Можеш прийти завтра на мій виступ? — прошепотіла.

— Завжди, — сказав я.

І наступного дня я сидів у залі. І шукав її очі. І ловив кожен її рух. І повторював вірш разом із нею, беззвучно. Бо тепер я був тим, хто тримає. Хто вірить. Хто — опора.

І я вперше по-справжньому відчув: те, що було мені дано — тепер проросло в ній.

---