Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Ну, слухаю!

— Так, слухаю…

— Так, так, слухаю…

— Слухаю вас…

— Слухаю вас уважно…

— Слухаю вас дуже уважно…

— Слухаю вас надзвичайно уважно…

— Слух…

— Сл…

— С…

А тоді вже просто — ах! І засьорбує товариш Жмак повні свої груди повітря, і завмирає, а проводи гудуть, а простір гримить, і слова летять, ніби чайки в пісні Дмитра Гнатюка, — яка радість і яке блаженство!

Тут ще треба кілька слів для опису товариша Жмака, аби ви часом не переплутали його з кимось, аби впізнали, щойно зустрінете. У товариша Жмака здоровенна голова (щоб тримати в ній усі вказівки), лице просторе, так що на ньому вільно малюється і належна догідливість (для всього, що вище), і грози та завірюхи (для всього, що нижче). Тулуб у товариша Жмака досить щільно і доцільно обкладений м’язами для того, щоб у потрібну мить нахилятися (або схилятися) в потрібному напрямку. Коли людина схиляється-нахиляється, то мимоволі (за законами земного тяжіння чи там якоїсь еволюції) доводиться відставляти одну частину тіла для противаги. Не станемо приховувати: товариш Жмак для противаги мав що відставляти. Одним словом, чоловік солідний і голосом, і статурою, вже не кажучи про становище і авторитет.

Переговоривши по всіх належних телефонах, товариш Жмак повернувся до залу засідань сесії, зайняв своє місце в президії, став слухати і вжахнувся. Поки він був відсутній, тут не тільки не подумали зняти питання як непідготовлене, а добалакалися до ручки! Зінька Федорівна гнула потихеньку до того, щоб задовольнити прохання Зновобрать. Хоч вона й голова колгоспу, сила й авторитет, але однаково ж жінка, а жінки некеровані й анархічні, тут товариш Жмак мав тверде переконання, і не можна висувати їх на керівні посади. Утворилася за цей час і група прихильників Зновобрать на чолі з заслуженим виконавцем Веселоярівської сільради дядьком Обеліском. їхній девіз був: не відпускати Зновобрать ні за які гроші! До цієї групи належали, крім Обеліска, Раденький і Солоденький, Благородний і Первородний, Таксобі й Нітуди- нісюди. Платформа цієї групи була б дуже до смаку товаришеві Жмаку, але поки він розбалакував по телефону, дядько Зновобрать зумів переконати своїх найзапекліших прихильників, і тепер навіть Обеліск пропонував задовольнити його прохання, але висунув пропозицію, від якої Жмак увесь похолов:

— Обрать нашого заслуженого товариша і соратника почесним головою нашої сільської Ради!

Товариш Жмак, як уже сказано, весь похолов, але тут же весь і стрепенувся, підскочив і вгатив кулацюрою (ми забули зазначити, що кулаки в нього були кілограмів по десять кожен) по столу:

— Не пол-ложено!

— Не положено, а ми положимо, — спокійно сказав Обеліск. — А коли наш улюблений товариш піде від нас на вічний спочинок, то водрузимо йому перед сільрадою обеліск. І напишемо все, що треба.

— Почесний голова не положений для сільради! — вперто повторив товариш Жмак. — Прошу цього питання не порушувати.

— Та й не треба порушувати, — попросив слова Зновобрать. — Хіба я вимагав того почесного чи там якого? Коли треба, то обіцяю передавати свій досвід новому голові, поради там, ну, як кажеться-говориться, все, що треба.

Обеліск вмить ухопився за ці слова.

— Радником! — загукав він. — Призначити Свиридона Карповича радником сільської Ради і опреділить кабінет з телефоном і все таке інше!

— Радника для сільради теж не положено, — вже спокійно пояснив Обеліскові (яке наївняччя, яке провінційно-глибинне наївняччя!) товариш Жмак. — Існує штатний розпис, все затверджено, є порядок. Коли ж ви хочете провести товариша Зновобрать з належною пошаною, то можете висловити йому подяку, записати її, вручити урочисто.

— Та нащо писати? — махнув рукою Зновобрать. — Що ж мені — для зберігання тої подяки нову хату поставити, абощо! А коли справді люди хочуть, щоб я радником, то без усяких штатів і зарплат (бо пенсію ж заробив персональну в держави вже давно), на громадських засадах, — чого б же й не згодитися?

Від громадських засад товаришеві Жмаку заціпило. Нічим крить. Треба було переходити в інший стан. Вже не твердокамінного представника, а м’якої воскової фігури.

— На громадських засадах — це можна, — згідливо мовив товариш Жмак, — але, товариші, я ще раз хочу вам нагадати про непідготовленість цього питання. Припустимо, що ми сьогодні увільняємо Свиридона Карповича від обов’язків… Але ж у нас немає кандидатури на цей пост!

— У вас немає, а в мене є,— сказав Зновобрать.

— Як то? Без погодження?

— А яке тут погодження, коли всі ми знаємо цього товариша!

Тут стривожилася навіть Зінька Федорівна, яка про зняття думати думала, а про наступника Зновобрать якось забула. Ну, а зал закипів, розклекотався і розгойдався:

— А хто ж?

— Хто?

— Кого маєте на увазі?

— Хто може?

— Кого обирати?

— Голосувати за кого?

— Де знайшли?

— І як?

— А коли?

— Та де ж нам шукати? — розвів руками Зновобрать. — Тут і шукати не треба. Гриша Левенець, обраний нами сьогодні головою сесії, головує як? Як треба?

— Як треба! — загукали депутати.

— А коли як треба, то чого ж нам ще треба? Пропоную обрати головою нашої сільської Ради товариша Левенця. Кажеться-говориться, пропоную замість себе. Маю я таке право?

— Маєте! — залунало в залі.

— Повне право!

— А чого ж!

— Ще й як!

Але тут Зінька Федорівна подала свій авторитетний голос:

— Левенець — наш найкращий механізатор.

Товариш Жмак миттю підпрігся й собі:

— Ми не дозволимо розпорошувати механізаторські кадри!

Рішучим тоном він хотів надолужити безповоротно втрачене.

Випустив ініціативу з рук. Не в тому напрямку пішла сесія, ой не в тому! Перепаде йому, ой перепаде! Треба рятувати становище, поки не пізно.

— Не дозволимо розпорошувати! — повторив він категорично.

Але демократія авторитетів часом не визнає, а тільки й норовить, як би їх зіпхнути. Розумних доказів слухати не хоче, бо чує тільки власний голос. Вмовляння зневажає. Наказам не скоряється. Погрози відкидає. Заборони ламає.

А ще ж є вищий ступінь демократії: справжнє і послідовне народовладдя. Для нього найперше — гостре відчуття справедливості і якнайвища доцільність у судженнях і діях.

Зінька Федорівна і товариш Жмак, самі того не бажаючи, замахнулися на головні основи народовладдя.

— Як то — не дозволите? — захвилювалася сесія.

— Що це таке?

— І чому механізатора не можна обирати?

— Що ж, механізатор не чоловік?

— І його не можна головою!

— Та я он знаю заступника міністра, який колись був трактористом!

— А отой письменник, що до нас їздить, — він теж трактористом був!

— Та ні, він далі причіплювача не пішов.

— Зато потім бухгалтером колгоспу був.

— Не плутай грішне з праведним: бухгалтером кожен дурень зможе!