Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 157
Перейти на сторінку:
затремтіло… Раз! Удруге! Утретє! Дно так ходором і ходить, устояти не дає. А Чорторий з цього боку одно крутить, одно крутить, аж вода піниться-булькоче. А це – як скрикне Чорторий, як ухопить мене щось, як підніме вгору, так я і опинилась поверх води. Дивлюся: мій Чорторий у хвилях головою мотає та кричить-кричить! А так гін з троє від мене, серед пінявого моря, десь узялася гора висока-страшенна; на самому шпилі дірка, і звідти щось дише. Дише-дише, аж вода кругом кипить, а воно не перестає… Вергає піском, камінням, слинить шевською смолою, вонючою парою дух забиває… Коли це – вилазить з дірки страшенна вогняна голова, показує довгого-довгого язика й регоче-регоче… «А що, – каже, – злякалась? та й мене налякала, нехай всячина… Ачхи-и!» і як чихоне, так димом та попелом і покрилася. «Оце, – каже, – видно, трохи води в ніс набрав, що так закрутило. А давно вже я з водою знався, давно і світа бачив. Іч, який став! Ану, вище підсунуся та погляну». Та й почав вилазити. Кругом огонь так і паше, а він лізе. «Оце, – каже, – яка мала дірка. Ану – роздайся!» Та стук у боки гори ліктями!.. Так гора ходором і заходила: лущить, роздається, а він лізе-лізе… Виліз, сів, ноги звішав, з ніг гаряча смола ллється. «Отак, – каже, – саме добре. Щото давно світа не бачив – як радісно серце забилося! А тут тепер перемін – перемін… Що то таке?» показує на землю. – Земля, – кажу. «Чого ж вона, – питає, – така зелена та пишна?» Так і так, – розказую йому все, як жили колись, як тепер живемо. «То ти, значить, мені й родичка», далі каже. «Я, – каже, – Огневик, рідний брат твоєї матері; ти, значить, мені племінницею доводишся». – Може, – одказую, – й так. «Еге, – каже, – так, так… Спасибі тобі, що ти хоч нехотя допомогла мені, старому, світа побачити; я вже думав – сконаю в тій глухій неволі. Я тобі, – каже, – поки й мого віку, дякувати за це буду. Я б тобі й тепер оддячив, та не знаю чим». – Он, – кажу йому, – сестра моя на землі яких собі іграшок наробила, а мені, – кажу, – ні з чого. «Ні з чого? – питає. – А візьми лиш грудку глею». Я взяла. «Ліпи з неї, що хочеш». А я розплескала-розплескала ту грудку та й кажу: – Вже! – думаю що то воно буде? «Уже? – пита. – А ке сюди!.. Держи, – каже, – в руках, я дихну». Та й дихнув на ту грудку. А та грудка як затріпається та плюсь із рук у воду… Дивлюся – невеличка рибонька у воді грає, срібна луска, золоті пірця… Так і біга біля мене, так і ходить; я за нею, а вона від мене; я від неї, вона за мною… Плещемося у воді, граємося, а дядько регоче. «Оце, – каже, – тобі й іграшка. Схочеш, – каже, – ще чого, скажи мені: зараз буде. А тепер, – каже, – прощай, бо довго не бувши на свіжому повітрі, чогось мені моторошно стало». Та й посунувся вниз і дірку шевською смолою зверху заліпив, щоб то до нього те свіже повітря не доходило…

– To у тебе, – пита Правда, – й рибонька є? А покажи мені, яка вона?

– Добре, – каже, – сестро, ходімо до берега.

Пішли. Кривда плюснула у воду та як заплеще в долошки, кличе рибку.

Рибонько, рибонько,

Срібная лусочко,

Золотії перця,

Плинь до мене, моє серце!

А рибонька з глибу й виплила. Сама невеличка, очиці червоненькі; срібна луска на ній так і грає, золотими пірцями водицю перебиває.

Угледіла Правда та й не стямилася… Все їй своє: зелені долини, пишні квіти, ліси буйні – все те зразу померкло, спротивіло; все це рибонька собою заслонила, від любого й дорогого очі одвернула. Скрикнула тоді Правда, до Кривди повертаючись:

– Сестро! – каже, – що хоч бери, тілько намнож мені життя на землі!

А Кривда їй і одказує:

– Нічого мені, сестро, не треба. Дозволь тілько мені купно з тобою тим, що намножимо, володіти, над усім живим і свою волю мати.

– Добре, – каже Правда, – хай буде так, як ти кажеш.

От згодилися, ото й почали вони з землі всяку всячину ліпити.

Правда ліпить метеликів цвітних, бджілок та комашок всяких, а Кривда – пташок-польотушок, звірів-гризунів, зайчиків-лапанчиків, бобрів-стрибунів, кротів-вертунів. Наліпили їх цілий ворох. Правда, не довго думавши, понесла їх до дядька Огневика, і той удмухнув кожному життя.

Зразу все те і розкотилося по всій землі… Правдиві ж сотворіння нікому нічого: метелики тілько літають по квіточках та набираються краси з них, різні комашки лазять по травиці та п'ють свіжу росу, а Крив-дине сотворіння накинулося на луги зелені, квіти пишні, ліси буйні: лист гризуть, корінь січуть, стовбур точать… Наробили такого дешпоту на землі, що страх! Усе знівечили, усе попсували. Дійшлося до того, що й їсти вже стало нічого. Нараяла Кривда одно одного їсти. І от кинулися пташки ловити метеликів та дзьобати козявок всяких, а звірі пташок. Розпочалася між усім живим війна страшенна; одно одного підсідає, стереже, де б його краще згарбати. Наплодилися всякі бойовики: коти-ки-братіки, лисиці-сестриці, вовки-сіроманці, ведмеді-небреді… Почалося таке, що вже й не розбереш, хто правий, а хто винуватий. Той правий – хто кого здолав, а той винуватий – що подався.

Тоді Правда побачила, як її Кривда обійшла, та так гірко засмутилася, а Кривда рада-рада!

Отоді саме знайшовся й Чоловік. Правда як угледіла, так і кинулася до його.

– Тепер, – каже, – лукава сестро, все тобі віддаю, припоручаю все. Одного тільки його не віддам. Виховаю його та вигляджу, напою його серце чаром-любов'ю, натопчу його голову розумом добрим, натхну в його душу правду святую і настановлю царем на землі. Хай усім заправляє, над усім володіє.

От і почав Чоловік порядкувати на землі. Зараз зробив такий наказ: щоб ніхто нікого не зобиджав, щоб всі в миру жили.

Коли на другий день доводять Чоловікові, що ніхто його наказу не хоче слухати.

– Як не хоче слухати? Хто не хоче слухати? – скрикнув Чоловік.

– Так і так, – кажуть йому. – Ведмідь коня розірвав, вовк вівцю задрав, собаки зайця розметали, лисиця курей поїла, кури траву поклювали… – Всяке чим-небудь переступило його наказ.

– Ведіть мені злочинців на суд! – скрикнув Чоловік.

Нагнали винуватих з усякого роду й плоду, – всяке чим-небудь провинилось, закон переступило.

– Як ви сміли, сякі-такі, не послухатися мого наказу? – пита грізно Чоловік.

– Царю наш, розпоряднику наш! – повинилися перед ним злочинці, – винуваті ми, ніде правди діти. Тільки ж

1 ... 106 107 108 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"