Читати книгу - "Людолови. Том 2"

Як сновида, підвівся з лави Осман.

— І ти гадаєш?.. — почав він і не договорив.

Алі-баша журливо знизав плечима.

— А ти що думаєш? — звернувся султан до муфті Есаада.

— Серця і думки людські в руці аллаховій, — зітхнув той… — Але іноді потрапляють вони і до рук шайтанових… Я вважаю, що Гасан зробив усе, що мусив зробити вірний слуга, і заслуговує нагороди.

— А що ти скажеш, моя променяста? — звернувся султан до Гюль-Хуррем, і тільки тоді Настя помітила, який він блідий і як тремтять його руки.

— Я більше не можу бачити нене Назлі. Врятуй мене і нашу майбутню дитину від загибелі. Я боюся її простягла вона руки до чоловіка і заридала.

Вельможі заметушилися. Гасан забув про свій страх перед вовчуками і побіг по шербет і по лікаря, а султан пестив Настю по плечах, сам розгублений і безпомічний як дитина.

Коли Настя заспокоїлась, султан покликав візира.

— Вчора я востаннє бачив Назлі-ханум. Розумієш? Все її майно — вілла на Босфорі, коштовні речі, башмаклики, надані їй падишахами Ахметом, Мурадом і Мохаммедом, переходять як спадщина моїй улюбленій дружині — султані Хуррем. Накажи дефтердарові[254] негайно накласти печатки на спадщину. А ти, мій лала[255], - звернувся він до ходжі Омера, — сідай і пиши.

Омер-ефенді сів на землю біля падишахових ніг, вийняв з-за пояса шматок пергаменту і калам, загострену паличку для писання. Падишах помовчав, потер перенісся і почав диктувати, різко карбуючи слова:

Зейд питає Амру: «Якщо слуга падишаха потай від нього бачиться з султаною османської крові, що наважується на життя султана, і про щось таємно радиться з нею; якщо він одвідує мачуху падишахову, щоб незабаром оперезати сина її мечем предків в мечеті Еюба, обірвавши життя падишаха і дружини його, султани Стамбула, чи дозволяється пролити кров такого слуги?»

І коли фетву було написано, прибив її своєю печаткою і віддав муфті Есааду.

Муфті не перечитував. Він мовчки взяв паличку з рук сивобородого ходжі і вивів під султанською печаткою єдине слово: «Олур», тобто «можна, дозволено»; потім зняв перстень, нагрів його на вогні, що викресав йому Омер-ефенді, і ствердив фетву печаткою, де в найтоншому різьбленні у вигляді контурів храму Кааби можна було розібрати вибагливо переплутаний напис в'яззю: «Великий муфті Есаад»

Це був смертний вирок кизляр-азі Мустафі, бо ніхто з значних правовірних не може скласти голову під меч закону без листовної згоди великого муфті.

Минула весна, літо. Знов запахло стиглим виноградом, і пишні гриви скутарійських лісів стали вилискувати темною бронзою.

А Настя залишилася єдиною царицею сералю і матір'ю султанового сина, так званою султаною хасекі. Потроїлася кількість її рабів, коней, земель і самоцвітів. І щодня нижче і нижче схилялися перед нею вельможі і чужоземні посли.

В її руках з'явилася повільна велич жінки, звиклої до влади. Двірський церемоніал, що спочатку так розважав її, а потім дратував своєю одноманітністю, тепер здавався їй важливим і необхідним: він навіював підданцям покору, думку про божественне походження влади, і Настя пильно стежила, щоб жодна рабиня не ухилялася від урочистих виходів та церемоній, тому що юрба палацової челяді і рабів стала барвистим тлом, на якому яскравіше та опукліше вирізблювалася її краса, її велич і влада.

Настя більш не згадувала минулого. Воно кануло, зникло десь у безвісті. Наївним дитячим сном здавалось тепер її палке кохання до Сагайдачного, її злиденна батьківщина, така сіра і вбога поруч з розкішними стамбульськими палацами. Чи кохала вона Османа — вона й сама не розуміла. Він був молодший від неї, легкодумніший і по-хлоп'ячому запальний. Розумний, загартований гетьман його перевищував у всьому, але Осман розкрив їй новий світ невідомих почувань жінки і матері. Іноді образ величного красуня Алі-баші більше хвилював її, але рискувати життям і владою вона не думала і була вірна падишахові.

Проте довго не могла вона полюбити свою дитину: їй було якось незрозуміло, що це частина її істоти, відокремлена від материного тіла. Вона сиділа над колискою, вдивлялася в зморщене личко немовляти і залишалася холодною і байдужою. З ревнивим почуттям охороняла вона його від хвороб, застуди і лихого ока. Вона бачила в ньому майбутнього падишаха і джерело своєї майбутньої влади — влади султани-валіде[256] — і все.

Але десь жила щохвилинна тривога і непевність у майбутньому. Адже ж поруч, у самому Стамбулі, підростають сини султана Ахмета, і слідом за Мохаммед-ханом прийняв обрізання[257] Сулейман-хан, а за ним — Касім і Ібрагім, наймолодший. Настя часто прокидалася в холодному поті й до світанку не заплющувала очей при думці, що перший-ліпший із них і всі разом можуть позбавити меча предків її сина і навіть засудити його на страту, коли б він перетяв їм дорогу до спадщини. Отже, смерть Назлі-ханум відхилила близьку небезпеку, але не знищила її цілком, поки живі брати падишахові.

Говорити з чоловіком вона не наважувалася. Тільки іноді кидала думку про те, що, мабуть, шовковий зашморг гільсиза колись здушить крихітну шийку дитини. Осман мовчав, рвучким рухом відривався від колиски і йшов до себе, насупивши брови. Настя не настоювала. Вона знала Османову вдачу і не втрачала надії, що насіння підозри влучно кинуте Гасаном і Алі-башею, колись проросте в серці Османовому і він сам дійде до думки, що треба знищити братів.

Надійні люди сповіщали Настю про кожне слово і кожен крок султани Кьозем та інших полонянок Ескі-сарая. Кьозем відчувала і розуміла своє становище і нічим не накликала на себе підозри, але Гюль-Хуррем не заспокоювалася.

Вона затаювала свою душевну рану, боялася, щоб натяком не на штовхнути двірських інтриганів на якусь авантюру, але Гасан, новий кизляр-ага, розумів її думки. — Не турбуйся, господине і володарко сералю, — заспокоював він Гюль-Хуррем. — Небезпечний тільки Мохаммед-хан, а інші мляві і нерухомі, як устриці, прирослі до скель. Не їм володіти трьома суходолами і сотнями тисяч людей!..

Настя знизувала плечима.

— Досить і Мохаммед-хана, щоб позбавити мене сну! Я б дала стільки золота, скільки він важить з усім своїм озброєнням і навіть труною з важкого скутарійського дуба тому, хто звільнить мене від цієї примари.

І Гасан мовчки схилив голову перед своєю господинею.

Осман захоплювався полюванням. Супроводили його булюки з луками і дротиками, карли і велетні-солахи, спагі і яничари. І, виконуючи задуману з Сулейманом справу, вчастив полювати і лінивий Гасан, що не вмів відрізнити дикої кози від лисиці і гави від