Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Спи, коханий! Гарних снів!
Стільки ж ти всього стерпів!
У дитинство знов ступай!
Спи, коханий, засинай!
Коли Бастіян прокинувся наступного ранку, йому було надзвичайно добре; він почувався таким щасливим, як ніколи досі. Роззирнувшись навколо, він побачив, що лежить у надзвичайно затишній кімнатці, до того ж у дитячому ліжечку! Щоправда, це було чималеньке дитяче ліжечко - хоч, може, радше таке, яким би його мала сприймати маленька дитинка. На якусь мить це здалося йому надзвичайно смішним, тому що хто-хто, а він же але ніяк не маленька дитинка! Він усе ще володів усім, що йому подарувала Фантазія. Навіть Знак Дитинної Царівни усе ще висів у нього на шиї. Та вже наступної миті йому стало геть байдуже, чи смішно він виглядає, чи ні. Крім нього та Пані Аюоли про це все одно ніхто не довідається, а їм було чудово відомо, що все, що тут відбувається, - добре і правильно.
Він встав, помився, одягнувся і вийшов з кімнати. Йому довелося зійти дерев’яними сходами до їдальні, яка за цю ніч перетворилася на кухню. Там на нього вже чекала зі сніданком Пані Аюола. Вона також була в пречудовому гуморі, всі її квітки цвіли, вона співала, сміялася і навіть протанцювала з ним довкола кухонного столу. Після сніданку вона послала його надвір, на свіже повітря.
Здавалося, в безмежних трояндових заростях, які оточували Дім Змін, панує вічне літо. Бастіян гасав поміж квітів, спостерігав за бджолами, які зосереджено бенкетували в трояндах, слухав спів пташок у кущах, бавився з ящірками, такими довірливими, що вони аж ішли йому на руки, і з зайченятами, які спокійно дозволяли себе гладити. Часом він падав під якийсь кущ, вдихав солодкі трояндові пахощі, мружився на сонце - і, ні про що не думаючи, марнував час, який собі тік і тік, немов дзюркотливий струмок.
Так проминали дні, які складалися в тижні. Але він на це не зважав. Пані Аюола світилася привітністю, і Бастіян цілковито віддався її материнській турботі та ніжності. У нього було відчуття, ніби він, сам того не усвідомлюючи, довго жив у спраглому очікуванні чогось, чим тепер мав змогу насититись досхочу. Але усе ніяк не міг насититись.
Досить довго він розвідував Дім Змін, побувавши скрізь, від даху до пивниці. Це було заняття, яке в Домі Змін просто не могло набриднути, адже всі приміщення повсякчас мінялися, отож щоразу все було наче вперше. До того ж, і сам Дім Змін весь час намагався розважити свого гостя. Він невтомно породжував кімнати для забав, іграшкові залізниці, лялькові театри і штучні гірки, а одного разу в одній з кімнат Бастіян натрапив на невеличку карусель.
Траплялося, що Бастіян виходив на цілоденні прогулянки околицею. Щоправда, він ніколи не віддалявся від Дому Змін, бо на нього часто нападав нестерпний голод, бажання насититися Аюолиними плодами. Бувало, йому так хотілося поїсти цих плодів, що він не міг почекати і миті, прагнув повернутися до неї і наїстися донесхочу.
Вечорами вони часто вели тривалі бесіди. Він розповідав їй про все, що пережив у Фантазії, - про Перелин та
Ґраоґрамана, про Ксаїду і Атрею, якого він важко поранив, а може, навіть і вбив.
- Я все робив неправильно, - казав він їй. - Я все неправильно зрозумів. Місяцівна подарувала мені надзвичайно багато, але я, скориставшись її дарами, накоїв невимовно багато лиха, приніс біду собі та Фантазії.
Пані Аюола довго дивилася на нього.
- Ні, - відповіла вона. - Я так не думаю. Ти йшов шляхом бажань, а він ніколи не буває простим. Ти зробив на цьому шляху великий гак і в чомусь навіть зійшов на манівці, але ж це був твій шлях. І знаєш, що я тобі скажу? Ти один із тих, хто може повернутися, тільки знайшовши джерело, з якого б’є живлюща вода. А це - найсокровенніше місце Фантазії. І туди немає легкої дороги.
А помовчавши, додала:
- Кожна дорога, що веде туди, врешті-решт виявляється правильною.
І тут Бастіян раптом заплакав. Він і сам не розумів чому. Відчуття було таке, ніби в серці розв’язався якийсь вузол, ніби він розчинився у цих сльозах. Він схлипував і схлипував і ніяк не міг зупинитися. Пані Аюола посадила його собі на коліна і ніжно гладила по голові, а він заховав лице у квітах на її грудях і плакав, аж доки не виплакався і не втомився.
Того вечора вони більше не розмовляли.
А наступного вечора Бастіян знову заговорив про пошуки.
- А ти знаєш, де я можу знайти Воду Життя?
- На межі Фантазії, - сказала Пані Аюола.
- Але ж Фантазія не має меж, - заперечив він.
- Ні, має, але межі Фантазії пролягають не зовні, а всередині - там, звідки Дитинна Царівна черпає всю свою владу, але куди вона ніколи не зможе дістатися.
- І я міг би знайти дорогу туди? - занепокоєно спитав Бастіян. - Але хіба ще не запізно?
- Є тільки одне бажання, за допомогою якого ти зможеш туди потрапити; бажання, яке вкаже тобі дорогу, - останнє.
Бастіян перелякався.
- Пані Аюоло, за кожне з моїх бажань, які здійснилися завдяки Аурину, я щось забував. Чи тепер я також мусив би щось забути?
Вона повільно кивнула.
- Але ж я цього навіть не помічу!
- А хіба ти помічав усі попередні рази? Ти вже не можеш знати того, що забуто.
- І що ж я забуду цього разу?
- Я скажу тобі, коли настане час. Бо інакше ти намагатимешся за це триматися.
- А чи справді я мушу втратити все?
- Насправді ніщо не втрачається, - сказала вона. Але все змінюється. Одне перетворюється в інше, і так весь час.
- У такому разі, - занепокоївся Бастіян, - мені, мабуть, треба поспішати. Я не можу тут довше затримуватися.
Вона погладила його по голові.
- Не журися. Усе триває стільки, скільки триває. Коли прокинеться твоє останнє бажання, ти це відчуєш. І я теж.
Від того дня щось і справді почало мінятися, хоч сам Бастіян цього не помічав. Внутрішня сила Дому Змін робила свою справу. Одначе, як і всі справжні зміни, вони відбувалися поступово і поволі - так, як ростуть рослини.
Дні в Домі Змін минали, але літо ще не закінчувалося. Бастіянові й далі було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.