Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 117
Перейти на сторінку:
і м’яку темряву сну. Йому зда­лося, що його роздягають і вкладають у м’яке ліжко, на по­стіль, яка пахла свіжо і ніжно. Наостанок він ще почув - уже ніби зовсім здалеку - як чудесний голос заспівав йому колискову:

- Спи, коханий! Гарних снів!

Стільки ж ти всього стерпів!

У дитинство знов ступай!

Спи, коханий, засинай!

Коли Бастіян прокинувся наступного ранку, йому було надзвичайно добре; він почувався таким щасливим, як ні­коли досі. Роззирнувшись навколо, він побачив, що лежить у надзвичайно затишній кімнатці, до того ж у дитячому лі­жечку! Щоправда, це було чималеньке дитяче ліжечко - хоч, може, радше таке, яким би його мала сприймати мале­нька дитинка. На якусь мить це здалося йому надзвичайно смішним, тому що хто-хто, а він же але ніяк не маленька дитинка! Він усе ще володів усім, що йому подарувала Фан­тазія. Навіть Знак Дитинної Царівни усе ще висів у нього на шиї. Та вже наступної миті йому стало геть байдуже, чи смішно він виглядає, чи ні. Крім нього та Пані Аюоли про це все одно ніхто не довідається, а їм було чудово відомо, що все, що тут відбувається, - добре і правильно.

Він встав, помився, одягнувся і вийшов з кімнати. Йо­му довелося зійти дерев’яними сходами до їдальні, яка за цю ніч перетворилася на кухню. Там на нього вже чекала зі сніданком Пані Аюола. Вона також була в пречудовому гу­морі, всі її квітки цвіли, вона співала, сміялася і навіть протанцювала з ним довкола кухонного столу. Після сніда­нку вона послала його надвір, на свіже повітря.

Здавалося, в безмежних трояндових заростях, які ото­чували Дім Змін, панує вічне літо. Бастіян гасав поміж кві­тів, спостерігав за бджолами, які зосереджено бенкетували в трояндах, слухав спів пташок у кущах, бавився з ящірка­ми, такими довірливими, що вони аж ішли йому на руки, і з зайченятами, які спокійно дозволяли себе гладити. Часом він падав під якийсь кущ, вдихав солодкі трояндові пахощі, мружився на сонце - і, ні про що не думаючи, марнував час, який собі тік і тік, немов дзюркотливий струмок.

Так проминали дні, які складалися в тижні. Але він на це не зважав. Пані Аюола світилася привітністю, і Бастіян цілковито віддався її материнській турботі та ніжності. У нього було відчуття, ніби він, сам того не усвідомлюючи, довго жив у спраглому очікуванні чогось, чим тепер мав змогу насититись досхочу. Але усе ніяк не міг насититись.

Досить довго він розвідував Дім Змін, побувавши скрізь, від даху до пивниці. Це було заняття, яке в Домі Змін просто не могло набриднути, адже всі приміщення по­всякчас мінялися, отож щоразу все було наче вперше. До того ж, і сам Дім Змін весь час намагався розважити свого гостя. Він невтомно породжував кімнати для забав, іграш­кові залізниці, лялькові театри і штучні гірки, а одного ра­зу в одній з кімнат Бастіян натрапив на невеличку кару­сель.

Траплялося, що Бастіян виходив на цілоденні прогуля­нки околицею. Щоправда, він ніколи не віддалявся від До­му Змін, бо на нього часто нападав нестерпний голод, ба­жання насититися Аюолиними плодами. Бувало, йому так хотілося поїсти цих плодів, що він не міг почекати і миті, прагнув повернутися до неї і наїстися донесхочу.

Вечорами вони часто вели тривалі бесіди. Він розпові­дав їй про все, що пережив у Фантазії, - про Перелин та

Ґраоґрамана, про Ксаїду і Атрею, якого він важко поранив, а може, навіть і вбив.

- Я все робив неправильно, - казав він їй. - Я все не­правильно зрозумів. Місяцівна подарувала мені надзви­чайно багато, але я, скориставшись її дарами, накоїв неви­мовно багато лиха, приніс біду собі та Фантазії.

Пані Аюола довго дивилася на нього.

- Ні, - відповіла вона. - Я так не думаю. Ти йшов шля­хом бажань, а він ніколи не буває простим. Ти зробив на цьому шляху великий гак і в чомусь навіть зійшов на мані­вці, але ж це був твій шлях. І знаєш, що я тобі скажу? Ти один із тих, хто може повернутися, тільки знайшовши дже­рело, з якого б’є живлюща вода. А це - найсокровенніше місце Фантазії. І туди немає легкої дороги.

А помовчавши, додала:

- Кожна дорога, що веде туди, врешті-решт виявляєть­ся правильною.

І тут Бастіян раптом заплакав. Він і сам не розумів чо­му. Відчуття було таке, ніби в серці розв’язався якийсь вузол, ніби він розчинився у цих сльозах. Він схлипував і схлипував і ніяк не міг зупинитися. Пані Аюола посадила його собі на коліна і ніжно гладила по голові, а він заховав лице у квітах на її грудях і плакав, аж доки не виплакався і не втомився.

Того вечора вони більше не розмовляли.

А наступного вечора Бастіян знову заговорив про по­шуки.

- А ти знаєш, де я можу знайти Воду Життя?

- На межі Фантазії, - сказала Пані Аюола.

- Але ж Фантазія не має меж, - заперечив він.

- Ні, має, але межі Фантазії пролягають не зовні, а всередині - там, звідки Дитинна Царівна черпає всю свою владу, але куди вона ніколи не зможе дістатися.

- І я міг би знайти дорогу туди? - занепокоєно спитав Бастіян. - Але хіба ще не запізно?

- Є тільки одне бажання, за допомогою якого ти змо­жеш туди потрапити; бажання, яке вкаже тобі дорогу, - останнє.

Бастіян перелякався.

- Пані Аюоло, за кожне з моїх бажань, які здійснилися завдяки Аурину, я щось забував. Чи тепер я також мусив би щось забути?

Вона повільно кивнула.

- Але ж я цього навіть не помічу!

- А хіба ти помічав усі попередні рази? Ти вже не мо­жеш знати того, що забуто.

- І що ж я забуду цього разу?

- Я скажу тобі, коли настане час. Бо інакше ти намага­тимешся за це триматися.

- А чи справді я мушу втратити все?

- Насправді ніщо не втрачається, - сказала вона. Але все змінюється. Одне перетворюється в інше, і так весь час.

- У такому разі, - занепокоївся Бастіян, - мені, мабуть, треба поспішати. Я не можу тут довше затримуватися.

Вона погладила його по голові.

- Не журися. Усе триває стільки, скільки триває. Коли прокинеться твоє останнє бажання, ти це відчуєш. І я теж.

Від того дня щось і справді почало мінятися, хоч сам Бастіян цього не помічав. Внутрішня сила Дому Змін роби­ла свою справу. Одначе, як і всі справжні зміни, вони від­бувалися поступово і поволі - так, як ростуть рослини.

Дні в Домі Змін минали, але літо ще не закінчувалося. Бастіянові й далі було

1 ... 106 107 108 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"